Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 115

Заслухавши доповідача, пояснення заступника Генерального прокурора України К.. який підтримав клопотання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку; передбаченому для норм національного законодавства.

Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, ратифікованої Верховною Радою України згідно із Законом України від 16 січня 1998 р. № 43/98-ВР, передбачено, що видана особа не може переслідуватися та засуджуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Як убачається із матеріалів справи, у зв'язку з ухиленням Г. від суду і відсутністю його за місцем проживання постановою Луганського обласного суду від 31 березня 1997 р. обраний Г. запобіжний захід підписку про невиїзд змінено на взяття під варту і оголошено його розшук. За результатами розшуку Г. було затримано 1 липня 2004 р. у м. Нижньому Новгороді Російської Федерації.

На запит Міністерства юстиції України про видачу Г. для притягнення його до кримінальної відповідальності за пред’явленим йому обвинуваченням Генеральною прокуратурою Російської Федерації 11 лютого 2005 р. було прийнято рішення про видачу Г. для притягнення його до кримінальної відповідальності за крадіжку і замах на крадіжку за обтяжуючих обставин і залишено без задоволення вимоги про видачу Г. у частіші інкримінування йому кваліфікуючих ознак розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, оскільки на момент вчинення злочину цієї кваліфікуючої ознаки у ст. 144 КК РСФСР (у редакції від 1 липня 1994 р.) не було, а також повторності у зв'язку з тим, що цю кваліфікуючу ознаку виключено з чинного російського кримінального закону.

Крім того, відмовлено у видачі Г. для притягнення його до кримінальної відповідальності за крадіжку та підробку документів, оскільки за російським кримінальним законом минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини, а також за крадіжку паспорта Д. і використаній підробленого документа у зв'язку із тим, що санкції ч. 2 ст. 325 і ч 3 ст 327 КК Російської Федерації не передбачають покарання у виді позбавлення волі.

Зазначені обставини залишились поза увагою апеляційного суду при розгляді справи щодо П., і його було засуджено за крадіжку та замах на крадіжку чужого майна в особливо великих розмірах, за викрадення печатки та паспорта Д., за підроблення документів та використання завідомо підроблених документів, тобто за злочини, за які не було надано дозволу на притягнення до кримінальної відповідальності Г. з боку сторони, яка його видала, що є порушенням вимог ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників.