Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 97

І. О. Зінченко

До ознак рецидиву не включаються судимості за необережні злочини будь-якого ступеня тяжкості. Це випливає із визначення рецидиву в ст. 34 КК. Також вважаємо, що при визнанні рецидиву не слід враховувати судимості за злочини, вчинені особою до 18 років, незалежно від того, в якому віці (до чи після 18 років) відбулося засудження особи за ці злочини.

Щодо даного положення чинний КК не містить прямої вказівки, однак на користь нашої думки можна навести наступні аргументи.

По-перше, це загальна гуманізація кримінального законодавства і встановлення в КК особливого, більш м’якого правового режиму щодо неповнолітніх злочинців (розділ XV Загальної частини КК).

По-друге, слід ураховувати і тенденції правонаступництва в розвитку кримінального законодавства. Так, хоча в КК УРСР 1960 року поняття рецидиву не визначалось, однак при визнанні особи особливо небезпечним рецидивістом згідно зі ст. 26 цього КК не враховувались судимості, отримані особою у віці до 18 років.

Нарешті, звертає на себе увагу і законодавче вирішення цього питання в КК інших країн. Наприклад, в п. б. ч. 4 ст. 18 КК РФ є норма, яка визначає, що при визнанні рецидиву злочинів не враховуються судимості за злочини, вчинені особою у віці до вісімнадцяти років.

Отже, на нашу думку, доцільно обговорити питання щодо уточнення юридичних ознак рецидиву за рахунок доповнення ст. 34 КК частиною 2, в якій сформулювати положення про виключення з нього судимостей за умисні злочини, вчинені особою в неповнолітньому віці.

Вивчення судової практики свідчить, що суди іноді припускаються помилок при визначенні такої ознаки рецидиву, як наявність попередньої судимості за умисний злочин.

Так, Уманський міськрайонний суд Черкаської області засудив: У. — за ч. 3 ст. 185 КК і за ч. 1 ст. 296 КК; Д. — за ч. 1 ст. 122 КК і за ч. 3 ст. 101 КК 1960 р., за ч. 1 ст. 190 КК; Б. — за ч. 3 ст. 185 КК і за ч. 4 ст. 296 КК за те, що ці особи 3 травня 2001 р, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у присутності малолітньої дочки Р. грубо порушили громадський порядок та, діючи з винятковим цинізмом і особливою зухвалістю, заподіяли ударів Т. руками й ногами в різні частини тіла, а Б. і Р. побили його ще й шкіряними ременями. Внаслідок цих дій потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я у виді численних синців, саден, забійних ран. Б. і Р. також зняли з Т. одяг і вкинули в туалет, супроводжуючи свої дії нецензурною лайкою.

Коли до туалету підійшов Д., Р. повідомила йому про те, що Т. займався там непристойними діями сексуального характеру. Д. на ґрунті неприязні умисно заподіяв потерпілому ударів ногами у верхню частину тіла, в тому числі й по голові, спричинивши перелом кісток носа з носовою кровотечею. Після цього він ударив Т. ногою по голові, від чого той відхилився назад і, вдарившись потилицею об цегляну стіну, знепритомнів, отримавши закриту черепно-мозкову травму, що є тяжким тілесним ушкодженням. Ці травми призвели до смерті Т.