Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 95

Якісні ознаки.

1. Злочини, що утворюють рецидив, мають бути тільки умисними. При цьому вид вчинених злочинів значення не має. Вони можуть бути різнорідними, однорідними і тотожними. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» цілком слушно зазначається (п. 7), що для вирішення питання про наявність рецидиву злочинів не має також значення чи був закінченим умисний злочин, за яким особа засуджується за останнім вироком або засуджувалась раніше, а також була вона виконавцем чи співучасником цих злочинів.

2. Послідовність і різночасність вчинення злочинів. Це означає, що злочини, з яких складається рецидив, завжди мають бути відокремлені один від одного певним проміжком часу, який може бути як досить тривалим (так званий рецидив, віддалений в часі), так і коротким. Однак завжди наступний злочин особа вчиняє після засудження за попередній злочин.

Як вже зазначалося, під засудженням звичайно розуміють винесення судом щодо особи обвинувального вироку, за яким їй призначене покарання. Згідно зі ст. 34 КК для наявності рецидиву є принциповою вимогою, щоб обвинувальний вирок набрав законної сили, тобто створив факт судимості. Починаючи лише з цього моменту, вчинення особою нового умисного злочину може вважатись рецидивом.

У кримінально-правовій літературі дискусійним є питання щодо визначення початкового моменту рецидиву. Так, на думку одних науковців, наявність рецидиву злочинів слід визнавати незалежно від фактичного відбування засудженим призначеного судом покарання.

Інші автори вважають, що для визнання рецидиву, обов'язковим є не тільки наявність судимості у особи, але необхідне повне чи часткове відбування призначеного судом покарання за попереднім вироком суду. Обґрунтовується такий підхід тим, що рецидив передбачає особливу запеклість, невиправність злочинця. Якщо ж покарання було призначене, але фактично не відбувалось, то говорити про невиправність засудженого передчасно, отже, його дії вважати рецидивом не можна.

На нашу думку, рецидив виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким засудженому призначене покарання. При цьому сам факт відбування покарання для наявності рецидиву особливого значення не має, бо якщо особа вже піддавалась впливу суду, зазнала негативної оцінки з боку держави, отримала судимість і після цього знову вчинила умисний злочин, то це завжди свідчить про її підвищену суспільну небезпечність і створює рецидив злочинів.

Розглянуті вище ознаки рецидиву дають підстави для висновку, що його зміст є вужчим за зміст поняття «сукупність вироків», яке часто пов’язують із цим видом множинності злочинів. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» (п. 25), за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.