Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 93

У касаційному поданні прокурор Чернігівської області порушив питання про зміну вироку в частині кваліфікації дій засудженого. Він вважав, що суд дії останнього щодо намагання задовольнити статеву пристрасть неприродним способом за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК кваліфікував неправильно, бо в них відсутня кваліфікуюча ознака — повторність, а тому дії засудженого слід розцінювати як продовжуваний злочин.

Перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України подання прокурора залишила без задоволення, виходячи з того, що відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів є вчинення особою двох а більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. Крім того, при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК. Тому суд правильно кваліфікував дії М. за сукупністю злочинів, вчинених щодо потерпілої Б.

Як зазначено у вироку, дії засудженого щодо вчинення зґвалтування потерпілої кваліфіковані за ч. 1 ст. 152 КК як закінчений склад злочину. Так само правильно суд обґрунтовано кваліфікував дії М. за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК як замах на задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинені особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 152 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України прокурору Чернігівської області у задоволенні його касаційного подання відмовила.

При сукупності вчиняються злочини, передбачені різними статтями (або частинами статті КК), тобто різнорідні і однорідні. Сукупність тотожних злочинів можлива як виняток. Тоді вона одночасно є повторністю. Згідно з ч. 2 ст. 33 КК у всіх випадках сукупності кожний злочин, що до неї входить, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною етапі Особливої частини КК.

1.4.3. Рецидив злочинів

Згідно зі ст. 34 КК рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Термін «рецидив» походить від латинського «recidivus» — тобто той, що повертається і означає повторення будь-якого явища після уявного його зникнення.

Поняття рецидиву було відомо і дореволюційному, і радянському кримінальному праву. В Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. цей термін використовувався як синонім терміну «повторення». Рецидивом (повторенням) визнавалось вчинення нового злочину після відбування покарання за попередній злочин. При цьому вчинення нового злочину під час відбування покарання не вважалось рецидивом (повторенням), а призначення покарання в таких випадках регламентувалось спеціальними правилами. Важливою ознакою рецидиву за Уложеннями 1845 і 1903 років було спливання певного терміну між відбутим покаранням і вчиненням нового злочину. Судова практика того часу вказувала, що «чим більший проміжок часу між першим і повторним злочинами, тим менше підстав вважати у винного впертість злої волі і звичку до злодіянь, якими визначається посилення кримінальної відповідальності за рецидив».