Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 228

388

Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 59–60; Кримінальне право України: Загальна частина. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 408; Пинаев Л.А. Уголовное право Украины. Общая часть. X.: «Харьков юридический», 2005. — С. 401; Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина. — К.: Видав. Дім «Ін Юре». 2006. — С. 497 та ін.

389

Див.: Пинаев А.А. Курс лекции по Общей части уголовного права. Книга вторая «О наказании». — X.: Харьков юридический, 2002. — С. 125: Пинаев А.А. Уголовное право Украины. Общая часть. — X.: «Харьков юридический». 2005. — С. 466–467; Грищук В.К. Вказ. праця. — С. 555; Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Д.М. Кривоченко та ін., За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 3-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 459 та ін.

390

Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що як в законі, так і в юридичній літературі проголошення обвинувального вироку без призначення покарання традиційно називають звільненням від покарання і тому відносять до такого його виду, як звільнення від призначення покарання. На наш погляд, таке рішення є не зовсім коректним, бо будь-яке звільнення від покарання (на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності) припускає попереднє його призначення, тобто може здійснюватися лише після призначення покарання судом. (Див.: Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. — К.: Наукова думка, 1987. — С. 12; Благов Е.В. Применение уголовного права (теория и практика). — СПб.: «Юрид. центр Пресс», 2004. — С. 299; Михайлов К.В. Уголовно-правовой институт освобождения от наказания. — М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2008. — С. 12, 16 та ін).

Якщо ж проголошується обвинувальний вирок, але зазначене у відповідній санкції статті Особливої частини КК покарання цим вироком не призначається, то і звільнити від нього особу неможливо, бо воно їй взагалі ще не призначалось. У таких випадках складається ситуація, сутність якої полягає у тому, що суд не звільняє особу від покарання, яке призначено, а відмовляється від його призначення. тобто не призначає покарання, передбачене у відповідній санкції статті КК, і засуджує особу без призначення покарання. Саме так визначає сутність такої ситуації закон стосовно, наприклад, додаткового покарання в ч. 2 ст. 69 КК, де прямо зазначається, що суд не звільняє особу від додаткового покарання, а може не призначати таке додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове.

На наш погляд, сутність ситуації, що розглядається, полягає у тому, що, з одного боку, закон наділяє суд правом призначати покарання (ч. 1 ст. 50 КК), а, з іншого, — цьому праву кореспондує обов'язок суду призначити покарання за наявності умов, передбачених законом (ч. 1 ст. 2 КК). Але у випадках, прямо передбачених законом (наприклад, за ст. 105 КК), останній звільняє суд від обов’язку призначати покарання і тим самим наділяє його правом відмовитися від призначення покарання. Таким чином, у таких випадках можна, скоріше, говорити про звільнення суду від обов’язку призначити покарання, ніж про звільнення від покарання самого засудженого. За наявності такої ситуації і має місце, так зване, «засудження без призначення покарання».