Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 226

363

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

364

Див.: (Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 107–110.

Погоджуючись з рішенням колегії суддів за справою М. у цілому, вважаємо, що вказівка в ухвалі на неприпустимість застосування а таких випадках ч. 4 ст. 70 КК суперечить закону. Якщо за попереднім вироком особу умовно звільнено від відбування покарання, а за наступним покарання призначено до реального відбування, правила ч. 4 ст. 70 КК також обов’язково застосовуються з тією лише відмінністю, що у таких випадках не здійснюється зарахування того покарання, від відбування якого особу було умовно звільнено.

365

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 1. — С. 28–29; 2004. — № 1. — С. 12–13; 2006. — № 8. — С. 16–17; 2007. — № 5. — С. 19–20; Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 107–108; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 70–72; 2007. — Вип. 4(6). — С. 29–30.

366

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юрс», 2007. — С. 95–97. Див. також: Рішення Верховного Суду України. — 1998. — С. 77–79.

367

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003, — № 6. — С. 18–19.

368

Див.: Кримінальний кодекс України і постатейними матеріалами / За відп. ред. В.В. Сташиса; Упоряд.: В.С. Ковальський, В.І. Тютюгін. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 192–208.

369

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К., 2000. — С. 114–116.

370

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 110–112.

371

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2004. — Вип. 1. — С. 86–87.

372

Далі, якщо інше не обумовлюється, — КПК.

373

Далі, якщо інше не обумовлюється, — КВК.

374

Оцінюючи положення ч. 4 ст. 70, частин 1 та 5 ст. 71 КК, слід перш за все звернути увагу на певну неточність, яку. на наш погляд, припускається кримінальний закон, вживаючи термін «постановлення вироку». Як випливає з приписів статей глави 28 КПК, постановлення вироку — це не якийсь одноразовий акт чи кінцевий результат діяльності суду, а певний процес, який включає до себе здійснення судом цілої низки дій і тому має свій початок і завершення. До кола цих дій закон відносить і нараду суддів (ст. 325 КПК), і вирішення питань, зазначених в статтях 324, 328–331 КПК, і складання вироку (ст. 332 КПК), і його підписання (ст 329 КПК) суддями. Завершальним етапом цього процесу і, так би мовити, кінцевим його результатом згідно зі ст. 341 КПК є саме проголошення вироку, коли вже вирішені всі питання, вирок складений, підписаний і доводиться до відома учасників судового розгляду. Тому більш точним і коректним було б, на нашу думку, вживання в законі вказівки не на постановлення, а на «проголошення вироку», бо саме з цього моменту завершується процес його постановлення.