Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 128

Звідси випливає, що складання покарань, призначених за окремі злочини, виключається і суд змушений удатися до принципу їх поглинення, по-перше, у випадках, коли найбільш суворе покарання з усіх обраних судом за окремі злочини призначається хоча б за один із цих злочинів у тих максимально припустимих межах, що передбачені для складання покарань у ч. 2 ст. 70 КК. Наприклад, якщо за ч. 2 ст. 190 КК призначений максимально можливий тут строк позбавлення волі (3 роки), а за ч. 1 ст. 358 КК — шість місяців арешту, то при визначенні остаточного покарання за сукупністю цих злочинів суд змушений буде застосувати лише принцип поглинення менш суворого покарання (шести місяців арешту) більш суворим (трьома роками позбавлення волі).

По-друге, до застосування принципу поглинення суд змушений удаватися і у тих випадках, коли всі види покарань за окремі злочини також призначаються у тих максимальних межах, які встановлені у санкціях статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 152 КК призначається п’ять років, а за ч. 1 ст. 185 КК — три роки позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути призначене лише шляхом поглинення другого покарання першим.

По-третє, за певних умов використання принципу поглинення не виключається навіть і тоді, коли за окремі злочини, що входять до сукупності, судом призначаються покарання, однакові за їх видом і розміром.

Хоча як у постанові від 24 жовтня 2003 р. (п. 21), так і за конкретними справами неодноразово роз'яснювалося, що однакові за видам і розмірам покарання, призначені за всі злочини, що входять у сукупність, поглиненню не підлягають, але ця заборона не стосується випадків, коли такі покарання (однакові за видом і розміром) призначені у тих максимально припустимих межах, які передбачені у санкціях статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний. Безумовно, якщо, наприклад, за ч. 2 ст. 125 КК суд призначає 3 місяця арешту, а за ч. 1 ст. 129 КК — арешт на той самий строк, то визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів шляхом поглинення неможливе, бо санкції зазначених статей КК встановлюють максимальний строк арешту, який дорівнює шести місяцям. Але якщо за тими ж самими ч. 2 ст. 125 і ч. 1 ст. 129 КК арешт буде призначений в максимальних межах (6 місяців), то суд змушений буде при визначенні остаточного покарання за сукупністю цих злочинів удатися до застосування принципу поглинення.

У частині 2 ст. 70 КК зазначено, що якщо хоча б один із починів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК.

Із цього законодавчого припису випливає, що за умови, якщо хоча б один із злочинів, які утворюють сукупність, належить до тих, про які йде мова у ч. 2 ст. 70 КК, то при визначенні остаточного покарання суд не зв'язаний вже максимальною межею найбільш суворої санкції і, отже, має право застосувати не тільки принцип поглинення, а й складання призначених за окремі злочини покарань, незважаючи на те, що вони: а) є однаковими за своїм видом і розміром і б) призначені у тих максимальних межах, які передбачені в санкціях статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний.