Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 127

Нарешті, сам закон виключає можливість поглинення основним покаранням додаткового, бо у ч. 3 ст. 70 КК встановлює, що призначені за окремі злочини додаткові покарання лише приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, а не поглинаються останнім. Ця вимога знаходить своє підтвердження і в ч. 4 ст. 72 КК, де зазначено, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. З цих положень закону випливає, до речі, що не виключаються, навіть, й такі ситуації, коли щодо основних видів покарання суд обіграє один принцип остаточного визначення їх за сукупністю (наприклад, поглинає менш суворе з них більш суворим), а щодо додаткових — інший (наприклад, одночасно застосовує додаткові покарання без поглинення і складання їх між собою через те, що вони є різновидними).

Тому цілком слушним є роз'яснення, що міститься в постанові від 24 жовтня 2003 р. (п. 21), згідно з яким, «застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться — основне чи додаткове». З цього роз’яснення з достатньою очевидністю випливає, що вища судова інстанція цілком припускає можливість, коли щодо основних і щодо додаткових покарань, призначених за окремі злочини, суд обирає різні принципи їх остаточного визначення за сукупністю.

Таким чином, підбиваючи підсумок, слід відзначити, що поглинення менш суворого покарання більш суворим означає, що остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається судом у межах найбільш суворого за видом чи розмірам покарання, призначеного за один зі злочинів, що входить до сукупності. Якщо ж за окремі злочини призначені як основні, так й додаткові покарання, то обираючи принцип їх поглинення суд застосовує його окремо стосовно як основних, так й додаткових видів покарань.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК суд наділений правом вільного вибору принципів остаточного визначення покарання за сукупністю злочинів. Проте, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначається довічне позбавлення волі (ст. 64 КК), то згідно з ч. 2 ст. 70 КК остаточне покарання за сукупністю злочинів у цьому випадку завжди визначається лише шляхом поглинення будь-яких менш суворих видів покарань довічним позбавленням волі. Таким чином, можна зробити висновок, що у таких ситуаціях поглинення менш суворого покарання більш суворим його видом має для суду обов'язковий характер.

Але до застосування принципу поглинення суд іноді просто змушений удаватися, бо як повне, так й часткове складання призначених за окремі злочини покарань можливе далеко не завжди. Пояснюється це тим, що складання покарань обмежено за законом певними рамками і відповідно до ч. 2 ст. 70 КК при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається, за загальним правилом, лише в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Таким чином, незалежно від того, належать покарання до одного або до різних видів, їх складання між собою припустиме лише в межах найбільш суворої санкції.