Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 126

Отож, за даною справою Верховний Суд прийняв таке рішення, з якого фактично випливає, що при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів суд: а) повинен завжди застосовувати один й той самий принцип (поглинення чи складання) стосовно і основних, і додаткових покарань, призначених за окремі злочини; б) має право поглинути більш суворим основним покаранням, призначеним за один із злочинів, як основне, так й додаткове покарання, призначені за інший злочин.

Зовсім інше рішення було прийняте за справою О., засудженого за один із злочинів до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за інший — до 15 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів шляхом застосування принципу поглинення-до 15 років позбавлення волі, але без конфіскації майна. Верховини Суд України також не погодився з цим рішенням, але, обґрунтовуючи свою позицію, послався вже на те, що як вбачається з вироку, суд за один із злочинів призначив О. позбавлення волі з конфіскацією майна, проте додаткове покарання поглинув більш суворим основним покаранням, призначеним за інший злочин, чим, за думкою Верховного Суду, по суті, порушив вимоги закону.

Оцінюючи ці прямо протилежні рішення, слід зазначити, що лише останнє з них (прийняте за справою О.) цілком ґрунтується на законі, годі як перше (прийняте за справою Д.) суперечить його приписам з таких підстав.

По-перше, одразу ж виникає питання, для чого і наскільки доцільно суду призначати особі додаткове покарання за окремий злочин, якщо при визначенні остаточного покарання за сукупністю воно всерівно буде поглинуто основним?

По-друге, хоча призначені за окремі злочини основні та додаткові покарання і складають собою, так би мовити, «загальну міру покарання» за кожний з цих злочинів, проте вони не втрачають від цього значення самостійних, окремих видів покарань, які займають відповідне місце у законодавчому їх переліку (ст. 51 КК), виконують свої, тільки їм належні функції, і мають певні особливості за підставами, порядком та наслідками їх застосування (ч. 4 ст. 52 КК). «Основне і додаткове покарання, як справедливо зазначає В.Т. Маляренко, — це самостійні види покарань, і основне покарання не може поглинати додаткове».

По-третє, припущення можливості поглинення основним покаранням додаткового не виключає, а навпаки, як би припускає тим самим і протилежне рішення — можливість поглинення додатковим покаранням основного. Однак абсурдність такого припущення є достатньо очевидною!

По-четверте, якщо припускати можливість поглинення основним покаранням додаткового, то, прямуючи такою логікою, не виключається, отже, і їх складання, бо закон не тільки встановлює принципи поглинення і складання покарань, а й наділяє суд правом вільного вибору цих принципів. Водночас уявити собі можливість складання між собою основних й додаткових видів покарань досить важко.