Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 125

Викладене свідчить, що у разі призначення за окремі злочини різновидних покарань, попередньо вирішення на підставі ст. 51 КК питання про те, яке з них є більш, а яке менш суворим, є одночасно і достатньою підставою для застосування принципу поглинення таких покарань. Що ж стосується положень ч. 1 ст. 72 КК, то вони, як на це прямо зазначено у законі, ураховуються і використовуються судом лише при складанні (а не поглиненні) різновидних покарань.

7. Застосування принципу поглинення не виключається і тоді, коли за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначені однакові за видом і розміром основні покарання, але за один із цих злочинів суд призначає ще й додаткове покарання (наприклад, за обидва злочини призначається позбавлення волі строком на 5 років, але за один із них — ще й конфіскація майна). Вочевидь, що порівняльна оцінка суворості тільки основних видів покарань (без урахування додаткових) не вирішить в такій ситуації питання про суворість тих мір покарань, яких було в цілому призначено за окремі злочини. У таких випадках порівнянню за суворістю повинні підлягати саме ті міри покарань, які в цілому призначені за окремі злочини і складаються з основних й додаткових видів покарань. Тому у наведеному прикладі позбавлення волі на 5 років з конфіскацією манна, призначене за один із злочинів, має визнаватися більш суворим покаранням, ніж призначене за інший злочин аналогічне за строком основне покарання, але без приєднаного до нього додаткового покарання (конфіскації манна).

У такому ж порядку вирішується питання про суворість призначених за окремі злочини покарань і в тих ситуаціях, коли за ці злочини призначені однакові за видом і розміром основні покарання, але різні за видом і (чи) розміром додаткові. Тут порівнянню підлягають також ті загальні міри покарань, які в цілому призначені за окремі злочини і складаються з певних видів і розмірів як основних, так й додаткових покарань.

8. Якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначені не тільки основні, а й додаткові покарання, принцип поглинення (як і складання) здійснюється окремо щодо основних і щодо додаткових видів покарань. Не можна основним видом покарання поглинати додаткове і навпаки, бо інше рішення суперечило б приписам ч. 3 ст. 70 КК, відповідно до яких додаткові покарання, якщо їх було призначено судом за окремі злочини, що входять до сукупності, лише приєднуються до основного покарання, призначеного за сукупністю.

Але і з цього питання вищою судовою інстанцією іноді приймаються прямо протилежні рішення.

Так, визначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів за справою Д., засудженого за один із злочинів до позбавлення волі з конфіскацією майна, а за інший — лише до позбавлення волі на більш тривалий строк, але без додаткового покарання, суд не тільки більш тривалим строком позбавлення волі поглинув менш тривалий, а й приєднав до остаточного основного покарання конфіскацію майна. Не погоджуючись з таким рішенням, Верховний Суд України виключив із вироку додаткове покарання, мотивуючи це рішення тим, що оскільки суд застосував при призначенні Д. остаточного покарання принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, то підлягає поглиненню і призначене засудженому додаткове покарання.