Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 124

І. О. Зінченко

По-перше, навряд чи справедливим є посилання Судової палати на п. 21 вищезгаданої постанови Пленуму, бо у ньому мова йде про неприпустимість застосування принципу поглинення лише у тих випадках, коли за окремі злочини, що утворюють їх сукупність, судом призначаються однакові за видом і розміром покарання. Між тим за справою Ф. за окремі злочини призначені різні як за видом, так й за розміром покарання — два роки обмеження і один рік позбавлення ваті. Причому, одне з цих покарань, а саме позбавлення волі, незалежно від його конкретного розміру (строку), відповідно до приписів як ст. 51, так і ст. 72 КК завжди, як вже зазначалося, визнається більш суворим ніж друге — обмеження волі. Це свідчить, що застосування принципу поглинення уданому випадку аж ніяк не виключається.

По-друге, навряд чи вірним є посилання за справою В. і на ч. 1 ст. 72 КК, бо сама ця норма, як це безпосередньо випливає з її назви (найменування), встановлює правила складання, а, аж ніяк, не поглинення покарань. Крім того, як зазначено у ч. 1 ст. 72 КК, передбачена тут шкала еквівалентів різних видів (різновидних) покарань застосовується тільки (і виключно) для здійснення їх складання (а не поглинення) за сукупністю злочинів чи вироків. Однак за справою В. суд, визначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів, якраз і застосував саме принцип поглинення, а не складання покарань.

По-третє, слід ураховувати і те, що навіть при складанні покарань на підставі попереднього переводу менш суворого з них виду у більш суворий (у наведеному прикладі за справою В. — після переводу двох років обмеження волі у позбавлення волі за правилами підпункту «б» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК), отриманий внаслідок цього однорічний строк позбавлення волі в кінцевому підсумку приєднується до того одного року позбавлення волі, який було попередньо призначено вироком суду за другий злочин, а не навпаки. Саме такий порядок об'єднання покарань випливає з того, що і після переводу менш суворого покарання в більш суворе за правилами ч. 1 ст. 72 КК отримане внаслідок цього, так зване, «трансформоване» покарання не стає за рахунок цього більш суворим, навіть за умови, якщо одержаний шляхом такого переводу розмір (строк) цього «переведеного» покарання виявиться більш тривалим, ніж розмір (строк) того більш суворого покарання, яке було призначене судом за інший злочин. Цей висновок ґрунтується на тому, що ще спочатку (тобто до поглинення чи складання) суд на підставі ст. 51 КК вирішує питання про порівняльну суворість призначених за окремі злочини покарань, а вже тільки після цього поглинає або складає їх, визначаючи тим самим остаточне покарання за сукупністю. Отож, ще до моменту поглинення чи складання покарань для визначення остаточного покарання за сукупністю суд повинен вирішити і визначитися, який саме з видів покарань, призначених за окремі злочини, є більш, а який — менш суворим, незалежно від того, належать ці покарання до одного чи до різних їх видів.