Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 123

Інакше кажучи, переведення менш суворого виду покарання у більш суворий не може змінити законодавчу оцінку ступеня їх суворості й тим самим перетворити менш суворе покарання у більш суворе. Оскільки оцінка ступеня суворості покарання здійснюється законодавцем, не залежить вона і від того, як сприймає суворість призначеного йому конкретного покарання і сам засуджений.

Таким чином, встановлені в ч. 1 ст. 72 КК певні еквіваленти, за допомогою яких порівнюються за ступенем суворості різні види покарань, а менш суворий вид покарання переводиться (трансформується) у більш суворий, є водночас і тією «порівняльною одиницею», яка з усією очевидністю свідчить про законодавчу оцінку ступеня суворості різних видів покарань, незалежно від того, є вони основними чи додатковими, загальними чи спеціальними, строковими чи безстроковими, призначені на більш чи менш тривалий строк тощо.

Між тим навіть на рівні вищих судових інстанцій з цього питання приймаються прямо протилежні рішення.

Так, за справою В., засудженого за ч. 1 ст. 296 КК до одного місяця арешту і за ч. 3 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК — до двох років виправних робіт, покарання за сукупністю цих злочинів (ст. 70 КК) було призначене судом шляхом поглинення першого покарання (арешту) другим (виправними роботами) і остаточно визначено 2 роки виправних робіт. Проте Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала цей вирок, виходячи з того, що призначаючи покарання В. за сукупністю злочинів, суд порушив кримінальний закон і поглинув більш суворе покарання менш суворим, яким є виправні роботи щодо арешту.

Прямо протилежне рішення було прийняте за справою Ф., якого було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК на два роки обмеження волі; за ч. 2 ст. 342 КК — на один рік позбавлення волі, а за сукупністю цих злочинів шляхом поглинення обмеження волі позбавленням волі — остаточно на один рік позбавлення волі. Скасовуючи цей вирок. Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України послалася, передусім, на роз'яснення, що містяться у п. 21 постанови від 24 жовтня 2003 р., згідно з яким однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадків, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК України. Крім того, на обґрунтування свого рішення. Судова палата послалася і на ст. 72 КК, згідно з якою при складанні покарань за сукупністю злочинів менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий відповідно з таким їх співвідношенням: одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі. З огляду на наведене Судова палата зазначила, що «…призначивши Ф. покарання за сукупністю злочинів, суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки 2 роки обмеження волі відповідають 1 року позбавлення волі, а тому суд поглинув однакові за видом і розміром покарання, що є неприпустимим».

Виникає справедливе питання, яким із цих рішень необхідно керуватися? Уявляється, що лише перше з них (прийняте за справою В.) цілком ґрунтується на законі, тоді як друге (прийняте за справою Ф.) суперечить його приписам з таких підстав.