Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 122

По-третє, звертає на себе увагу і те, що всі норми Загальної частини КК, які регламентують підстави, порядок і межі призначення окремих видів покарань (статті 53–64 КК) також розташовані у тій послідовності, в якій ці види покарань перелічені в ст. 51 КК. Вважаємо, що навряд чи таке їх розташування можна визнати випадковим. Більше того, із ступеня суворості окремих видів покарань виходить законодавець, як уявляється, і при конструюванні альтернативних санкцій статей Особливої частини КК, у яких передбачені в них види покарань також перелічені у послідовності від менш до більш суворого.

По-четверте, саме з урахуванням встановленого в ст. 51 КК розподілу всіх видів покарань на менш і більш суворі сформульовані. вочевидь, і приписи таких, наприклад, норм, які передбачені в статтях 69 і 82 КК, перша з яких надає суду право призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено в санкції, а друга — замінити невідбуту частину покарання більш м’яким. Адже у цих нормах закон взагалі не вказує, які саме види покарань він визнає більш, а які менш суворими, і тим самим презюмує, що це питання вже вирішене в ст. 51 КК, виходячи з тієї «ієрархії цінностей», за якою всі види покарань і розташовані тут у певній послідовності. Якщо, наприклад, при засудженні особи за ч. 1 ст. 361² КК суд із застосуванням ст. 69 КК призначить замість передбаченого у санкції цієї статті позбавлення волі на строк до двох років обмеження волі строком на п’ять років, то це повністю буде відповідати вимогам закону, бо обмеження волі згідно з приписами як ст. 51, так і ст. 72 КК завжди визнається більш м’яким покаранням порівняно з позбавленням волі, причому, незалежно від тих конкретних строків, на які ці види покарань можуть бути призначені за конкретний злочин.

По-п’яте, необхідно звернути увагу і нате, що в ч. 1 ст. 72 КК не тільки зазначено, що менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий, а й безпосередньо на законодавчому рівні встановлено певне їх співвідношення за ступенем суворості. Причому, закріплюючи таке співвідношення, закон виходить тут із тієї ж самої послідовності, за якою всі види покарань розташовані в ст. 51 КК з тією лише різницею, що порівняння за суворістю здійснюється в пуншах 1–4 ч. 1 ст. 72 КК у послідовності від більш до менш суворого їх виду.

Нарешті, слід також підкреслити, що як в ст. 51, так й в ч. 1 ст. 72 КК відсутні які-небудь положення, які б надавали можливість вважати, що на якомусь «критичному рівні» менш суворий вид покарання може, так би мовити, «перерости» і опинитися більш суворим. Оскільки за законом менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий, то звідси випливає, що переводячи, наприклад, обмеження волі у позбавлення волі за правилами ч. 1 ст. 72 КК, суд тим самим вже визнає, що перший вид покарання є менш суворим, ніж другий, навіть якщо позбавлення волі було призначено на один рік, а обмеження волі — на п’ять. Так само, наприклад, і арешт за приписами статей 51 і 72 КК у всіх випадках повинен оцінюватися як більш суворе покарання порівняно, скажімо, з виправними роботами, навіть, якщо останні призначені на максимально припустимий строк — два роки.