Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 121

На наш погляд, положення ч. 1 ст. 72 КК якраз і можуть слугувати саме тим доказом, яким свідчить про відповідну побудову законодавчого переліку видів покарань, закріпленому в ст. 51 КК. Обґрунтування цього полягає, на наш погляд, у наступному.

По-перше, саме в ч. 1 ст. 72 КК закріплено вимогу, згідно з якою при складанні покарань за сукупністю злочинів і сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий. Тим самим у ч. 1 ст. 72 КК недвозначно підкреслюється наявність в самому законі певного розподілу (законодавчої класифікації) всіх видів покарань на менш і більш суворі.

По-друге, зрозуміло, що така класифікація повинна бути наведена у відповідній нормі закону, до якої, як уявляється, якраз і належить ст. 51 КК, бо це єдина норма, яка включає до себе всі без винятку, передбачені законом види покарань, і містить не просту їх множину, а побудована законодавцем у вигляді певного їх переліку, сформованого за принципом «сходів», в основу яких покладений лише один критерій — ступінь суворості покарань, згідно з яким першу «щабель» цих «сходів» займає найменш суворий вид покарання — штраф, а останню — найбільш суворий — довічне позбавлення волі.

Для зробленого висновку є, на наш погляд, цілком достатньо підстав, бо у переліку покарань, який наведений в ст. 51 КК, закон «абстрагується» від усіх інших, крім ступеня суворості, властивостей, притаманних окремим видам покарань і, виходячи з цього, «ігнорує» їх розподіл на основні й додаткові, загальні й спеціальні, одноактні, строкові й безстрокові. Більш того, не враховуються у цьому переліку і ті різні граничні розміри, в межах яких можуть бути призначені навіть, так звані, строкові види покарань. Наприклад, незважаючи на те, що, обмеження волі може бути призначене на п’ять років, а тримання в дисциплінарному батальйоні — лише на два, закон, виходячи з характеру, а не з розміру тих правообмежень, які в них містяться, визнає останній вид покарання більш суворим, ніж попередній. Це стосується визнання більш суворим видом покарання і виправних робіт порівняно з позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, хоча перше з них може бути призначено лише два роки, а останнє — на п’ять. Так само і арешт, максимальний строк якого становить лише шість місяців, вважається більш суворим покаранням, ніж службові обмеження для військовослужбовців, виправні роботи чи позбавлення права обіймати певні посади, хоча максимальний строк останніх трьох видів покарань набагато вище.