Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 119

Орієнтується на такі рекомендації і судова практика.

Наприклад, за справою П, засудженого за: ч. 2 ст. 342 КК на один рік позбавлення волі; ч. 2 ст. 345 КК — на два роки позбавлення волі; ч. 2 ст. 307 КК — на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна, суд на підставі ст. 70 КК визначив остаточне покарання шляхом часткового складання строком на дев’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Однак колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України з урахуванням того, що П. учинив злочини невеликої та середньої тяжкості, від яких тяжких наслідків не настало, визнала можливим не тільки знизити йому покарання за один зі злочинів (за ч. 2 ст. 307 КК), а й при визначенні покарання за сукупністю злочинів застосувати не принцип складання, а поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Поглинення менш суворого покарання більш суворим. Аналіз закону свідчить, що при призначенні остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд повинен враховувати цілу низку моментів, до числа яких належать наступні.

1. Встановлюючи принцип поглинення, закон (ч. 1 ст. 70 КК) обмежує його застосування дотриманням лише одної вимоги: покарання, яке поглинає інше, має бути більш суворим, а покарання, яке поглинається, — менш суворим.

Звідси випливає, що поглинення не обмежено за видом покарання і застосування цього принципу можливе щодо покарань як одного, так і різних їх видів (різновидних), а тому припускає, що суд, призначивши за окремі злочини різні за ступенем суворості покарання, одним з них — найбільш суворим — поглинає інше (інші) — менш суворі.

2. Із законодавчого припису (ч. І ст. 70 КК) про поглинення менш суворого покарання тільки більш суворим випливає і наступна вимога: якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, судом призначені однакові за видом і розміром покарання, то поглиненню між собою вони не підлягають, крім випадків, коли вони призначені у максимальних межах санкцій тих статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний.

Неприпустимість поглинення однакових за видом і розміром покарань недвозначно випливає із тексту самого закону, бо ч. 1 ст. 70 КК передбачає «..поглинення менш суворого покарання більш суворим…». Коли ж за окремі злочини судом призначаються однакові за видом і розміром покарання, то, зрозуміло, що вони є рівними між собою за їх суворістю,

Роз’яснення положень закону про заборону поглинення однакових за видом і розміром покарань, призначених за окремі злочини, що утворюють сукупність, закріплено і в п. 21 постанови від 24 жовтня 2003 р. Проте, судова практика з цього питання ще припускається помилок.

Наприклад, за справою К., засудженого за ч. 2 ст. 307 (максимум санкції становить десять років позбавлення волі) та за ч. 2 ст. 317 КК (максимум — дванадцять років позбавлення волі) на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна за кожний з цих злочинів, остаточне покарання за правилами ст. 70 КК було визначено у виді п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Скасовуючи цей вирок, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України зазначила, що поглинаючи за цією справою однакові за видом і розміром основні покарання, суд порушив тим самим вимоги ч. 1 ст. 70 КК.