Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 119
І. О. Зінченко
Орієнтується на такі рекомендації і судова практика.
Наприклад, за справою П, засудженого за: ч. 2 ст. 342 КК на один рік позбавлення волі; ч. 2 ст. 345 КК — на два роки позбавлення волі; ч. 2 ст. 307 КК — на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна, суд на підставі ст. 70 КК визначив остаточне покарання шляхом часткового складання строком на дев’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Однак колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України з урахуванням того, що П. учинив злочини невеликої та середньої тяжкості, від яких тяжких наслідків не настало, визнала можливим не тільки знизити йому покарання за один зі злочинів (за ч. 2 ст. 307 КК), а й при визначенні покарання за сукупністю злочинів застосувати не принцип складання, а поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Поглинення менш суворого покарання більш суворим. Аналіз закону свідчить, що при призначенні остаточного покарання шляхом
1. Встановлюючи принцип поглинення, закон (ч. 1 ст. 70 КК) обмежує його застосування дотриманням лише одної вимоги:
Звідси випливає, що поглинення не обмежено за видом покарання і застосування цього принципу можливе щодо покарань
2. Із законодавчого припису (ч. І ст. 70 КК) про поглинення менш суворого покарання тільки більш суворим випливає і наступна вимога: якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, судом призначені
Неприпустимість поглинення однакових за видом і розміром покарань недвозначно випливає із тексту самого закону, бо ч. 1 ст. 70 КК передбачає «..поглинення менш суворого покарання більш суворим…». Коли ж за окремі злочини судом призначаються однакові за видом і розміром покарання, то, зрозуміло, що вони є рівними між собою за їх суворістю,
Роз’яснення положень закону про заборону поглинення однакових за видом і розміром покарань, призначених за окремі злочини, що утворюють сукупність, закріплено і в п. 21 постанови від 24 жовтня 2003 р. Проте, судова практика з цього питання ще припускається помилок.
Наприклад, за справою К., засудженого за ч. 2 ст. 307 (максимум санкції становить десять років позбавлення волі) та за ч. 2 ст. 317 КК (максимум — дванадцять років позбавлення волі) на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна за кожний з цих злочинів, остаточне покарання за правилами ст. 70 КК було визначено у виді п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Скасовуючи цей вирок, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України зазначила, що поглинаючи за цією справою однакові за видом і розміром основні покарання, суд порушив тим самим вимоги ч. 1 ст. 70 КК.