Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 101
І. О. Зінченко
В кримінально-правовій літературі пенітенціарний рецидив іноді визначають як вчинення особою нового умисного злочину, якщо особа раніше вже засуджувалась до позбавлення волі. Однак, за новий умисний злочин не завжди призначається покарання, пов’язане із позбавленням волі. Як справедливо зазначає М.І Бажанов, за такої постановки питання відбувається невиправдане розширення поняття пенітенціарного рецидиву, адже сама його назва «пенітенціарний» пов'язана із відбуванням покарання в пенітенціарній системі, тобто в місцях позбавлення волі.
Рецидив
В новітній літературі з кримінального права висловлюється думка, згідно з якою до видів множинності злочинів також належить і сукупність вироків. Зокрема, В.П. Малков зазначає, що виділення сукупності вироків в окремий вид множинності є цілком обґрунтованим, тому що поняттями сукупність злочинів і рецидив злочинів не охоплюються всі можливі варіанти вчинення двох чи більше злочинів одною особою.
На перший погляд, наведена позиція має раціональне зерно. Дійсно, за чинною редакцією ст. 34 КК рецидив злочинів не можна ототожнювати з сукупністю вироків, тому що ці поняття не співпадають за змістом. Рецидив пов’язується лише із вчиненням умисних злочинів, тоді як сукупність вироків має місце у всіх випадках вчинення нового злочину після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попередній злочин. Крім того, рецидив злочинів не утвориться, якщо попереднім вироком особа була засуджена за злочин, вчинений у віці до 18 років, хоча сукупність вироків в цих випадках матиме місце.
За загальним правилом сукупність вироків не може співвідноситись також і з сукупністю злочинів. Перед усім тому, що якісною ознакою останньої є вчинення особою всіх злочинів до винесення обвинувального вироку хоча б за один з них (ч. І ст. 33 КК).
Однак в судовій практиці іноді зустрічаються випадки сукупності вироків, які можуть сполучатися із сукупністю злочинів. Про ці винятки йдеться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», у п. 25 якої роз'яснюється: «коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші — після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку — за правилами ч. 1 ст. 70 КК — за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно — за сукупністю вироків».