Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 29
Том Еґеланн
Її очі вмить зволокли. Вона погладила сина по щоці, по голові. І… розплакалася.
— О Роберте, хлопчику мій! Я не знала… Я й уявити собі не могла…
— Усе добре, мамо!
— Ми з цим упораємося… Разом!
— Упораємося?
— Не бійся синочку, усе буде добре.
— Що? Що буде добре?
Мама зазирнула йому в очі. Спробувала всміхнутися.
— Мій хлопчику! Роберте! Ми обов’язково знайдемо когось, хто тобі допоможе…
— У чому допоможе, мамо?
Мама обійняла його.
— Не бійся, Роберте! Ти знову одужаєш! Цілком одужаєш!
ГОСПОДНІ ПСИ
Пес Бога
Весково аль Монте Італія
Руки Лючіо тремтіли.
Уперше в житті йому було дозволено погортати стародавній фоліант
Колись це був списаний текстами шкіряний сувій. Але понад тисячу років тому його розрізали й зшили у вигляді книжки.
Лючіо сидів у монастирській бібліотеці удвох із ченцем-бібліотекарем, довічним завданням якого було студіювати книгу й берегти її, мов зіницю ока.
Таємний скарб чернечого ордену.
Хлопчина з Ультіма Туле називався Роберт. Його виписали зі шпиталю наступного дня після обвалу. Завтра Лючіо полетить до Норвегії. Він знайде амулет. І привезе його в монастир.
Чого б це не коштувало.
— Господня книга, — мовив чернець-бібліотекар хрипким, немов заіржавілим, голосом. — У ній не лише Святе Письмо, але й багато історій, які так і не ввійшли до церковної Біблії.
В одному з пророцтв ідеться про амулет — Священну Зірку. У Біблії ти й слова не знайдеш про неї. Можливо тому, що церковники боялися пророцтв? Священна Зірка несе вість про Армагеддон, Судний день і друге пришестя Христа.
— Алілуя! — перехрестився Лючіо.
Раптом він помітив кардинала, який стояв позаду них і прислухався до розмови. Скільки часу він так вже простояв? Лючіо обернувся, молитовно склав перед грудьми долоні й уклонився.
— Не знаю, чи гідний цього високого завдання, отче…
Кардинал усміхнувся батьківською усмішкою і поклав руку на плече ченця.
— Їдь до Норвегії! Знайди коштовність! Ти обраний, Лючіо! Тебе чекає священна місія на славу Бога. Пишайся, що ти вірний пес Господа! Усе годиться для досягнення мети! Усе!
Розділ III
Шепоти ночі
Осло
I
— Розкажи мені про все, що з тобою відбувалося, Роберте!
Психолог уважно дивилася на Роберта поверх окулярів. Погляд її був скептичний. Тон був скептичний. Усе в ній було скептичне.
Жінка на ім’я Венхе, середніх літ, одягнена в спідницю і вовняний светр.
— Ви ж, напевне, читали газети, — ображеним голосом сказав Роберт.
Він злився. Злився на маму, яка затягнула його сюди, а сама залишилася чекати в приймальні. Злився на те, що йому не вірять.
— Звичайно, я читала газети. Але я хочу, щоб ти про все, що з тобою трапилося, розповім сам. Від А до Я. Власними словами. Так, як пам’ятаєш…
З приреченою міною на обличчі Роберт почав розповідь. Розказав про Рим, про мамину обіцянку й про Умберто, який не дозволив йому допомагати на розкопках у катакомбах. Розказав, як попри заборону таки проник у підземелля, про години, проведені в цілковитій темряві, про страх і про зустріч із ченцем. А також про втечу від ченця і про Анґеліну, яка допомогла йому знайти вихід з лабіринту перед самим обвалом.
