Читать «У нетрях темнолісу» онлайн - страница 72

— Якщо друг, тоді вставай, — сказав незнайомець. Живчик підвівся, вовки нагороїжилися. — Вони тебе не скривдять, — пообіцяв він, побачивши, що у хлопця душа не на місці. — Поки я не дам їм такої команди, — додав він з усміхом.

— Але ж ви цього не зробите, правда? — витиснув із себе Живчик.

— Побачимо, — відповів йому невідомий мисливець.

Вовки забігали туди-сюди, раз по раз облизуючись і збуджено повискуючи.

— Ми, малий народ, не повинні давати наплювати собі в кашу. Чужак — як хижак, ось моє правило. У Темнолісі надто цяцькатись не випадає, — незнайомець зміряв поглядом Живчика з голови до п’ят. — І затям, — провадив він, — шийка твоя не такий уже й міцний горішок, — він енергійно потер руку об штани і простяг її хлопцеві.

— Мене звати Вишкрібок, — відрекомендувався він. — Мисливець Вишкрібок, а це моя зграя, — один із вовків загарчав. Вишкрібок копнув тварину.

Живчик ступив уперед і потис простягнену для привітання руку. Вовки навкруги аж пінилися зі сказу. Вишкрібок відсмикнув руку, заледве торкнувшись хлопцевої п’ятірні, і зиркнув на свою долоню.

— Кров, — сказав він. — То-то ці звірятка і знайшли тебе. Повір мені, запах крові доводить їх до шаленства, — він присів навколішки і ретельно тер руку об траву, аж поки зникли найменші сліди крові. Витерши, підвівся.

— То хто, кажеш, ти такий? — запитав він.

— Я… — почав Живчик і прикусив язика. Він не був лісовим тролем. Гаразд, а ким же він тоді був?

— Я Живчик, — сказав хлопець просто.

— Живчики? Зроду не чув про таких. На вигляд ти капловух капловухом, а то й дурноголовець. А яка різниця між тими й тими, цього вже навіть я тобі не скажу. Втім, за них непогано платять. Повітряні пірати ніколи не гребували гоблінами з диких племен. Із них виходять гарні бійці, хай за ними й треба пантрувати в чотири ока. А з живчиків гарні воїни?

Живчик зніяковіло переступав з ноги на ногу.

— Не дуже, — відказав він. Вишкрібок пирхнув.

— Та-ак, багато за тебе не візьмеш, — виснував він. — За такого худющого курдупля. Хоча з тебе міг би вийти корабельний кухар. Чи вмієш ти куховарити?

— Не дуже, — відповів Живчик, як і перше. Він очей не зводив зі своїх рук. На мізинці був поріз — абищиця, подряпина.

— Таланить мені, що й казати! — пробурчав Вишкрібок. — Я переслідував здоровенного твердолоба — якщо хочеш знати, на ньому можна добряче заробити, — і що ж? Він ускочив просто в пащеку кривавникові — тут йому й гаплик. Жахливий сніданочок! А потім мої собачки взяли твій слід. Та ба: шкурка вичинки не варта, — додав він і сплюнув на землю.

І тільки тепер Живчик звернув увагу на те, у що був виряджений мисливець Вишкрібок. Оте його темне хутро не викликало жодних сумнівів. Скільки разів йому випадало торкатися достоту такого самого — гладенького, рівного, трохи зеленкавого.

— Блукай-бурмило, — прошепотів хлопець, відчуваючи, як кров закипає йому в жилах. Оцей мерзотний ельф-недомірок ходив у блукай-бурмиловій шкурі!

Вишкрібок був нижчий за Живчика, набагато нижчий. Живчик був певен: якби вони зійшлися сам на сам, він здолав би ельфа за іграшку. Та коли тебе оточує стільки пар жовтих очей, які некліпно дивляться на тебе, не дуже-то даси волю праведному гнівові.