Читать «У нетрях темнолісу» онлайн - страница 98

Раптом капітан різко відсторонився від хлопця.

— Але тоді тобі доведеться прилучитися до команди нарівні з усіма, — додав він гостро. — Тож чи не розраховуєш ти на якісь особливі привілеї?

— Ні, бать… капітане, — мовив стиха Живчик. — Я не розраховую.

Захмарний Вовк схвально кивнув головою, випростався і повернувся до інших кораблян, які тим часом зачудовано спостерігали за тим, що коїться.

— Ну ж бо, ви, збіговисько ледацюг, — заревів він. — Покажіть, на що ви здатні. Підняти вітрило, віддати швартові, і рушаймо звідси.

Почулося багатоголосе «Так, так, капітане», і повітряні пірати стали до роботи. Капітан із Живчиком підійшов до керма і взявся за штурвал.

Вони стояли нарешті вкупі, пліч-о-пліч, а повітряний корабель линув чимраз далі від Темнолісу. Капітан повернувся до сина.

— Живчику, — сказав він у задумі, часто кліпаючи очима. — Живчику! Я хочу ось що запитати: що це за ім’я таке для сина Квінтиніуса Вергінікса, капітана найкращого піратського корабля з усіх, що будь-коли борознили небесну блакить? Га? Поясни мені це.

У відповідь Живчик усміхнувся.

— Це моє ім’я, — відказав він.