Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 137

– І яким же ви його бачите?

– З часу нашої останньої розмови нічого принципово не помінялося. Я юрист, адвокат. Мав надію знайти службу за фахом, зробивши ставку на підтримку пана Сойки. Сумнозвісного, виявляється. Тепер, я дізнавався, треба зробити вид на проживання. Далі – підтвердити кваліфікацію, ледь не наново вчитися. Усе це час, час і час, котрий у найближчій перспективі навряд чи збагатить. Тож доведеться затягнути пасок і перебиватися, як кажуть у Києві, з хлібу на квас.

– Бачу, налаштовані рішуче.

– Інакше не можна.

– Готові до всього. Дивно, живете у великому місті, а сприймаєте себе в ньому так, ніби на безлюдному острові.

– О, ви перебільшуєте, пані Магдо. Хоча сперечатися не буду, ви досить спостережлива жінка. Нічого, все зміниться. Я прийму, мене приймуть.

– Тішуся з вашого налаштування, пане Кошовий. Ви дозволите трошки допомогти вам? Мені чомусь після останніх подій, про які ми говорили, хочеться взяти участь у вашій долі. Аби не думали, що довкола вам усі чужі й усе непривітне.

– У думках не припускав подібного. Та не в моїй ситуації крутити носом, показуючи гонор. Тому буду вдячний.

Копита розмірено цокали бруківкою.

– Пане Кошовий, давайте домовимося раз і назавжди…

– Давайте! Про що?

Магда наморщила носика. Аж тепер Клим помітив у її правиці незмінне віяло, котрим жінка машинально й без особливої цікавості гралася.

– Ну, насамперед про те, що я не дуже люблю, коли переривають.

– Вибачте.

– По-друге, дратує, коли постійно вибачаються й дякують, ще й розшаркуються при тому. Словесно чи в інакший спосіб, різниці нема. Ви нічого не винні мені, я нічого не заборгувала вам. Навіть якби так колись склалося, все одно запобігати й стелитися килимом переді мною не варто. Я встигла скласти про вас досить високу думку, пане Кошовий. І нехай ноги цілують ті, хто інакшим способом не годен схилити до себе інших. Не кажу лише про себе, але себе маю тут на увазі. Згода?

Віяло гойднулося ліворуч. Кошовий мовчки кивнув, чекаючи, що після такого Магда простягне правицю, аби міцно потиснути. Так роблять, скріплюючи угоду. Замість того вона просто переклала віяло з руки в руку.

– Дякую за розуміння. Далі. Пам’ятаєте пана Казика? Перепрошую, Казимежа Моравського? Ви зустрічалися тоді, на Вірменській…

– А, так-так. – Клим старанно відтворив розумовий процес. – Здається, радний міської ради?

Магда кивнула.

– Випала нагода тут недавно. Чомусь згадали про вас, і пан Моравський погодився посприяти з видом на проживання. Як то відбувається, не зовсім маю розуміння. Ви знайдіть час, зайдіть до ратуші, там відшукайте його. Прийме вас радо, підкаже, як ліпше діяти. При потребі складе супровідну записку. З нами ще тоді був редактор Попеляк.

– Кругленький чоловік?

– Він. Спробуйте зустрітися. Пан Януш обвішаний знайомствами, наче стара кокетка коралями. Серед намистин напевне знайдеться одна чи кілька, придатних вам. Ідеться про практикуючих адвокатів чи нотарів, до яких за рекомендацією можна звернутися по практичні поради. Попеляк не відмовить вам.