Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 136

Слід перепочити й нарешті зібратися з думками. Бо слідчий рано чи пізно дасть спокій, і доведеться братися за пошуки можливостей заробляти на життя. Отримані від загадкового й могутнього Густава Сілезького гроші не вічні, однаково закінчаться.

Міркуючи так, Клим вийшов одного дня по обіді з кав’ярні Добровольського. Вподобав саме її, бо там навіть попри частий брак місця майже завжди панувала тиша, туди сходилися з усього міського центру читати свіжі газети, а обговорювати новини виходили на свіже повітря, переміщаючись на Гетьманські вали. Часом він теж долучався до вуличних дебатів, щоправда – здебільшого зацікавленим слухачем. Прогулятися вирішив і зараз, коли почув знайоме, хоч давно забуте:

– Пане Кошовий!

Магда вигукнула на ходу, висунувши голову з екіпажа. Він саме їхав повз Клима, і вона дала візникові знак зупинитися. Звісно, до нього виходити не збиралася. Тож Кошовий неквапом, демонструючи повну чашу гідності, рушив за коляскою, зупинився, підніс капелюха, вітаючись:

– Пані Магдо! Роки вас не бачив!

– Не такі вже й роки.

Зараз на ній знову була сукня стриманих кольорів – темно-синя, із зеленим гаптуванням, а капелюшок уперше на його пам’яті зовсім нічого не підкреслював, не відтіняв, ні на чому не наголошував. Погано знаючись на жіночих звичках та манерах, Кошовий не готовий сказати, чи може бути, що дама не вдягнула капелюшка, а просто начепила – для годиться. Зовсім не дбаючи, модний він, сезонний, пасує до обраного одягу чи личить узагалі. Магда виглядала не дуже уважною, і склалося враження – думки молодої вдови Богданович десь далеко, а Кошового гукнула з увічливості, побачивши знайому постать на хіднику.

– Ви додому? Можу вас підвезти.

– Дякую, пані Магдо, – він знову підніс капелюха. – Пройдуся, не варто вам змінювати заради нашої випадкової зустрічі своїх планів.

– У мене наразі нема жодних планів. Принаймні таких, які не можна було б поміняти чи відстрочити на зайвих півгодини. Сідайте. Тим більше, у мене до вас є розмова.

Знизавши плечима, Клим легко заскочив у коляску.

Його обдало тонким ароматом парфумів. Магда посунулася на протилежний край гаптованої велюром лавки. Чи помітила, як він не дуже пристойно потягнув ніздрями напарфумлене повітря, чи одразу вирішила окреслити дистанцію.

Коляска рушила.

– Давно хотіла спитати, звідки ви так гарно знаєте польську.

– Якщо вас увесь час цікавило тільки це – прошу дуже. Старший брат моєї матусі, мій дядько, був жонатий на збіднілій польській аристократці. Потім він передчасно помер, тітка Тереза переїхала до нас. Мене виховувала полька, тож нічого дивного.

– Зрозуміло.

Якийсь час їхали мовчки.

– То як загалом просуваються справи? – спитала Магда, хоч особливої зацікавленості своєю персоною Кошовий не відчув.

– Дивлячись, про які йдеться. Зараз маю багато різного. Та вирішення їх жодним чином не впливатиме на моє майбутнє тут, у Львові.