Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 133

Цокав годинник.

Але тепер здавалося – ніби голосніше. Кожен звук дзвоном відбивався у вухах.

– Мені так само, – глухо промовив Кошовий.

– Прошу?

– Нема чого вам на це сказати так само, пане Адаме. Крім того, що вже сказав. Пояснити свій вчинок ви змогли собі. Чесно кажучи, мені теж. Присутній тут батько чотирьох дітей Йозеф Шацький теж проживе спокійно з такими знаннями. Навіть суд поставився б поблажливо. Хоча ви проникли у квартиру Сойки вночі потай, що саме по собі свідчить про злочинний намір. Умисне вбивство. Непростий душевний стан врахується, але все одно – навмисне, наперед продумане убивство. Магда не прийме це.

– Знаю. Тому й прийшов.

– Закрити мені рота?

– Кажу ж…

– Ні, не треба! – Кошовий підніс голос. – Не треба шукати виправдань! Ви мали намір убити мене! Так само як адвоката Сойку, котрий після щойно почутого помер для мене остаточно! Але ви прирівняли його зі мною! Так трапляється, пане Вишневський! Так завжди трапляється: спершу вбиваєш когось у пориві, прагнучи помсти, а потім обираєш наступну жертву, аби приховати попередній злочин! Ось і вся моя провина перед вами! Хочете, аби я подарував тому, хто гострив на мене ножа чи відливав кулю? Мені набридло жити озираючись, пане Вишневський! Я не для того сюди приїхав! Знаєте, я чекав, що ви прийдете через двері. Ось Шацький, він свідок – справді на це сподівався! Постукаєте, зайдете, будете гостем. Ми сядемо за стіл у кабінеті. Й ви, даруйте за каламбур, викладете переді мною на стіл усі карти. Повірте, за таких умов розмова наша була б інакшою! Але зараз…

Вишневський розтиснув кулаки.

– Я освідчився Магді, – промовив глухо.

Запал зник раптово. Клим не розумів, звідки й чому враз відчув усередині лунку порожнечу, а зовні – незатишну прохолоду.

– Тобто?

– Ви ж не дитя мале, Климентію! Невже треба пояснювати, що означає, коли чоловік освідчується жінці! Я давно до цього йшов! Ви ж бачили її, бачили! На перший погляд неприступна фортеця, підступи до якої залиті льодом. Але мені вдалося лід розтопити! Знали б ви, ох, якби ви знали, чого мені це все коштувало!

– Здогадуюсь…

– Мовчіть! Він здогадується! Навіть на краплю не здогадуєтесь, хлопчисько!

– Я бачив Магду кілька днів тому, – Клим намагався зберігати спокій. – Вона справді виглядала інакше. Уся світилася. Сказала «так»?

– Не сказала «ні». На такому етапі це теж досягнення.

Нарешті Кошовий опанував себе.

– Тим більше.

– Що – тим більше?

– Ви зараз пояснили, чому збиралися вбити мене. Я – загроза вашому майбутньому з Магдою.

– Не перебільшуйте свого значення.

– Аж ніяк. Поки такий, як я, знає вашу таємницю, спокою ви не відчуваєте, пане Адаме. Усякий, кого хочуть убити, має право на захист. Згодні?

– Цілком. Найпростіше – випередити того, хто хоче вбити тебе. Ви збираєтесь позбавити мене життя, пане Кошовий? І зараз прочитали своєрідний вирок?