Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 131

– Тому я тут, – кивнув Вишневський, зиркнув на принишклого Шацького і повторив: – Тому я тут.

Клим перевів подих, готуючись сказати чи не найважливішу для обох річ:

– Магда знає, що у вас є вагома причина вбити адвоката Сойку. Ви не один такий, тож вона вас не підозрювала жодним чином. Та відразу зацікавилася тим випадком. Удова поліцейського негайно прорахувала: завжди шукають, кому вигідно. Й вирішила ненав’язливо взяти хід слідства під свій негласний контроль. У поліційному департаменті Львова цьому давно не дивуються, тож підозр не виникне жодних. Далі, пане Адаме, лише мої припущення. Сподіваюсь, дозволите?

– Прошу дуже.

Смикнулося віко, але зараз не так сильно.

– Загалом слідчому вистачало й версії самогубства, – повів далі Кошовий, поступово захоплюючись. – Якби пані Богданович не була негласно присутня при нашій із слідчим Ольшанським розмові, не почула б моїх убивчих, – кутик губів скривила коротка посмішка, – доводів на користь, якщо так можна сказати, навмисного вбивства. Ось чому Магда вийшла на сцену. Теж розрахунок – нехай усе відбудеться під її контролем та впливом. Після чого, так собі припускаю, без поганої думки переповіла все вам.

– Я вас недооцінив.

– А то б що? Га, пане Адасю? Добре, не збивайте, бо заплутаюся.

– Вас заплутаєш…

– Дякую, – Клим блазнювато вклонився. – Отже, переказала. Ймовірно, ідея делікатно й водночас суворо попередити мене, аби не крутився під ногами, належала не їй, а вам. І Магда її охоче підтримала. Бо на той час ані поліція, ані пані Богданович, ані я не знали про викрадені гроші. Скажу більше – ніхто до пуття не припускав, що саме могли вкрасти душогуби. Про зниклий брегет я дізнався випадково. Ну, а потім події стрімко побігли, з убивцею та мотивом нарешті визначилися. Всіх усе влаштовує. Всі всім задоволені. Магда зітхнула з полегшенням. Адже навіть ефемерні підозри на вашу адресу, не її, поліцейські, цим самим відпадають. І тут – нові, народжені в голові такого собі Кошового. Ви суду не боїтеся, пане Вишневський.

– Він мені не потрібен. Судитися нікому не цікаво, тим більше – з такого приводу, як убивство продажного поганця Сойки.

– То вже окрема розмова. Я про інше, важливіше. Суд ви б пережили, пане Адаме. Чи принаймні спілкування зі слідчим, допит, виправдання. Але ви більше, ніж підозри, слідства, арешту, суду та вироку, боїтеся втратити Магду. Вона – людина, дорога для вас не менше, ніж ви для неї. Через те, пане Адаме, вона побоювалася, що вас, нехай у далекій перспективі, можуть запідозрити. Якщо все підтвердиться, Магда готова зрозуміти вас… – Клим знову витримав коротку паузу, дивлячись Вишневському просто у вічі. – Готова зрозуміти, пане Адаме. Але…

– Що?

– Не готова пробачити. Для неї, вдови поліцейського, слуги закону, якого поважали навіть запеклі кримінальники, далі підтримувати теплі стосунки з убивцею не буде можливим. Тому ви тут. Якби ви не прийшли – я визнав би помилку, поразку й назавжди викинув убивство Сойки з голови. Йому все одно, знайдуть його справжнього вбивцю чи ні. Я нічого не збирався відкривати пані Магді. Мені взагалі слід думати про своє майбутнє, а не про Сойку, за яким тут ніхто з порядних людей не сумує. Ви не знали моїх справжніх намірів. Прийшли по мою душу. Вирішили взяти ще один гріх. Передумали?