Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 129

– Там були інші.

– Небагато. Й вони намагалися не дивитися один одному в очі. Ніби прийшли не попрощатися з добрим товаришем, а переконатися – його таки закопали в землю. Тих, кого тут кличуть москвофілами, я не беру. Їх так само не з’явилося багацько. Але ж їм смерть Сойки зовсім не потрібна. Навпаки, адвокат був їхньою, так ми мовити, юридичною, законною, зброєю. Даруйте за каламбур.

– Усе в порядку. Значить, ви зробили висновки лише з кількості людей на цвинтарі?

– Я б і їх не зробив. Аби ніхто, крім вашої маленької компанії, маловідомим незнайомцем не зацікавився. А запросити мене на подібну розмову ви надумали раніше. Поминальний обід – чудовий привід. Виглядає, всі разом чи хтось один чудово усвідомлював небезпеку. Бесіда зі мною – страховка й водночас пряме попередження: не лізь не у своє. Згадайте, я тоді це помітив. Бо поділився думками з пані Магдою. Вона ж напевне переповіла вам. Близькій людині. Знаєте, я от зараз подумав… Ви ж заспокоїлися тоді, хіба ні? Вирішили – київський зайда зрозумів своє місце й вирішив ні в що не влазити. Дай Боже, обламає тут зуби, без житла, грошей та ангажементів, збере манатки та й поїде геть. Назад, на Схід. Чи вперед, на Захід. Був же такий момент, погодьтеся?

– Ви лишилися.

– Бо на той момент справді не мав, куди їхати. Тепер не хочу. Та повернемося до вас – усіх трьох. Привід звести рахунки із Сойкою мав кожен. Януш Попеляк дозволив собі з відкритим забралом піти на радикальне крило згаданих уже москвофілів. Вони перечекали, а тоді завдали удару у відповідь. Імовірно когось підкупили. Гроші на це йдуть із Петербурга безперервним потоком, як бачимо. Інакше не поясниш, чому Сойці як представникові позивача не просто вдалося домогтися від пана редактора публічних вибачень, а ще й стягнути в судовому порядку значні збитки. Я ніби між іншим розговорився з паном Зінгером, тутешнім домовласником. Він повідав про закладене Попеляком приватне нерухоме майно. Це не дуже розголошується, але ту битву редактор програв. За це вбивають, як ви думаєте?

– Вбивають у наш час і не за таке.

– Дуже добре це знаю. Попеляк, можливо, щиро, хоч і не по-християнськи, радів, коли Сойка дістав по заслузі. Проте не він воздав. Знаєте, чому? Пан редактор не залізе у вікно другого поверху. Бо невисокий і товстенький. Відкинув його одразу, вас лишилося двоє. Моравський, як уже згадано, дістав зусиллями адвоката Сойки замашного ляпаса. Поразка вийшла не стільки матеріальною, скільки моральною. Для певної категорії гонорових людей це значно болючіше. Ви згодні?

– З чим саме?

– Із тим, що Казимеж Моравський усе ж не вбивав адвоката Сойку. Не тому, що байдужий до спорту й, на відміну від вас, не такий тренований. Вам тут і зараз треба довести вашу провину, пане Вишневський, чи визнаєте самі?

Розділ двадцятий

Дуже дорога людина

Цокав годинник.

Очі Шацького світилися вже непомірною, нічим не стриманою цікавістю. Рештки переляку остаточно зникли, і тепер Йозеф, зручніше примостившись на ліжку, навіть не думаючи злазити з нього, нагадував глядача, котрий зайняв найкраще місце в партері.