Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 117

– Я побачила вас цілком випадково, пане Кошовий. Даруйте, якщо у вас важливі справи. Та вже шукала нагоди зустрітися з вами. Навіть міркувала, хто б міг у цьому посприяти.

– Хіба я така важлива й недоступна персона, пані Магдо?

– О! – Вона театрально закотила очі. – Цими днями та найближчим часом тут, у Львові, навряд чи буде особа, важливіша за вас. Хіба раптом щось станеться й із візитом нагряне Його Святість, Папа Пій Десятий. Чи найясніший цісар Франц-Йосиф, – її губи сяйнули легкою посмішкою. – Хіба забули? Я маю змогу знати все, навіть більше, ніж усе, що відбувається як у місті, так і в нашому поліцейському департаменті.

Аж тепер Клим звернув увагу – перед ним стояла не та Магда, яку звик бачити у попередні рази.

Зараз вона була жінкою в білому.

Точніше – у світлому: жакет кольору кави, щедро розбавленої молоком, вигідно відтіняв молочно-білу сукню, гаптовану тонкою ниткою чорного бісеру, додаючи образу пікантності, так само як світлі, майже невагомі рукавички, облягаючи руки й сягаючи краями до ліктів.

Капелюшок виявився незвично маленьким, швидше прикрашав голову, аніж прикривав, ставши невеличким додатком до пишної зачіски. Напевне, поміняти стиль Магді випала якась дуже важлива нагода – Клим не думав, що колись побачить її інакшою, ніж у суворому, хоч і не менш елегантному темному вбранні.

– Не перебільшуйте, пані Магдо. Я адвокат-практик, котрий не підтвердив свою кваліфікацію, не має перспектив здобути найближчим часом вид на проживання і мешкає у квартирі, де скоєно вбивство. Бо так дешевше. Домовласник знає, що не зможе знайти пожильців за справжню ціну.

– Ви говорите, наче сирота чи бідний родич. – Вона знову посміхнулася. – Так кажуть, коли просять зглянутися й пожаліти. Або вимолюють собі грошову допомогу.

Авжеж, збоку все справді так виглядає…

– Це мої реалії, пані Магдо.

– Але саме ви, пане Кошовий, маючи подібні реалії, зробили те, що не скоро б вдалося комісарові Віхурі. Хоч я шаную його, вже згадувала колись. Та не він, а ви розплутали клубок із убивством Сойки. Зараз уже можна сказати – недостойним чоловіком був той, на кого ви розраховували і з ким пов’язували своє майбутнє у Львові.

– Цього не сталося.

– На ваше щастя, пане Кошовий, на ваше щастя. Перепрошую, якщо зачепила вас, усе ж таки ви близько знали пана Геника…

– Нічого. Я вже начуваний про його паскудство. Може, він завжди таким був, просто я не роздивився за час, поки працював на нього. А може – змінився під тиском певних обставин. Хтозна, вже ніхто цього не пояснить.

– Згодна. Навряд чи від кого ми колись дізнаємося глибинні причини його вчинків. Проте від пана Геника не забрати ані того, що він був майстерним адвокатом, ані не менш майстерного опанування мистецтва наживати собі ворогів. Показово, що земне життя Сойки обірвав виходець саме із середовища, інтереси якого адвокат представляв.

– У чому ви бачите показовість?

– Ви чули про Уробороса, пане Кошовий?

– Змій, котрий жере власний хвіст. Здається, символ безкінечності сущого. З грецької міфології, коли не помиляюся. До чого тут убивство Сойки, у чому символізм? Не зовсім розумію, пані Магдо…