Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 39

Згодом, коли імператор з імператрицею вже повернулися до своєї частини палацу, ми з Шікібу-но омото говорили про те, як це було прекрасно – побачити господарів. Раптом помітили, що бамбукова штора південних дверей трохи відхилена. Спочатку ми подумали, що то Норітака, і продовжували собі розмовляти, проте обличчя чоловіка висунулося ще більше, він посміхався і дивився на нас. І це був не Норітака. Який жах! Ми закричали і, сміючись, сховалися, щоб не показувати свої обличчя. Але було вже пізно, чоловік побачив моє обличчя. І це був То-но бен. Як прикро, адже я обіцяла не показувати йому свого обличчя. От дівчина, яка сиділа поруч зі мною, була спиною до південних дверей, а тому він не встиг її побачити. Тоді То-но бен підійшов до нас:

– Я і не хотів дивитися на вас, але побачив.

– Ми думали, що це Норітака, тому зовсім не ховались, а це ви. Як же так? Казали, що не будете дивитись, і подивилися…

– Мені сказали, що обличчя жінки найпрекрасніше з самого ранку, коли вона щойно прокинулась, ось я і був тут поруч, щоб подивитися на обличчя однієї дами. Та оскільки вже був поруч із палацом, то й ваше обличчя захотілося побачити. Я спостерігав за вами, ще коли імператор був тут, – пояснив То-но бен.

З тих пір То-но бен став дуже часто до мене навідуватись.

58. Вечірня перекличка в палаці

Дуже цікаво спостерігати за перекличкою в палаці, оскільки називають кожного по імені, хто завтра буде прислуговувати в палаці імператорові. Чути тупіт, і ми, коли знаходимось у східній галереї біля імператриці, дуже часто прислухаємося. Наприклад, коли чуєш голос знайомої тобі людини, то серце в грудях наче стискається. А інколи почуєш ім’я незнайомця, і потім думаєш про нього весь час.

Цікаво, коли дами оцінюють, як той чи інший вимовляє своє ім’я: «О, цей дуже гарно!» або «Ні, цей жахливо!».

Ну от, перекличка завершена. Сторожа вибігає з вартівні.

Потім уже поважно йде куродо. Він виходить на північно-східну балюстраду і, повернувшись до імператора, стає на коліна, голосно запитує у варти, чи присутній такий-то і такий-то.

Хтось відповідає тоненьким голосом, хтось, навпаки, дуже голосно, є ті, хто не з’явився, тому начальник варти попереджає про це. Тоді куродо питає: «Чому не з’явився?» Почувши пояснення, куродо йде.

Проте є один куродо на ім’я Масахіро. Якось друзі сказали йому, що він зовсім не слухає начальників варти, тоді він розсердився і з того часу кричить на кожного начальника варти, але всі вони лише сміються з нього.

Одного разу Масахіро поклав своє взуття на кухні, там, де ставлять підноси з їжею для імператора. От тоді піднявся гвалт. Але служниці пожаліли його і запитали: «Чиє ж це взуття?» На що Масахіро зізнався сам: «Ой, це мої брудні черевики». Ох і підняли його на сміх тоді.