Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 28

— Боже, — простогнав Артур, — хотів би я подивитись на тебе, якби сьогодні знищили твою планету. Я планував провести цей день зовсім інакше. Спочатку — почитати в ліжку, потім — розчесати собаку. Зараз лише чотири години, а мене вже хочуть викинути з НЛО, та ще за шість світлових років від решток Землі, — він захрипів, бо вогон. затис його сильніше.

— Гаразд, гаразд, — заспокоював Форд, — без паніки!

— Хто тут балакає про паніку? — обурився Артур. — Знаю, що ти скажеш — не треба нудити світом. Усе влаштується. Треба звикнути до обставин.

— Замовкни, Артур, ти впадаєш у істерику! — Форд спробував зосередитись, але цієї миті вогон гаркнув знову:

— Чинити опір марно!

– І ти теж замовкни! — відрізав Форд.

— Чинити опір марно!

— Слухай, друже, спочинь, — сказав Форд.

Він вигнувся, щоб зазирнути в очі своєму катові. У голові йому сяйнула думка.

— Ти маєш від цього задоволення? — запитав він раптом.

Вогон закляк на місці з ідіотським виразом на обличчі.

— Задоволення? — прогудів він. — У якому розумінні?

— У тому розумінні, — пояснив Форд, — чи тобі це подобається? Горлати, марширувати, викидати людей з кораблів…

Вогон утупився у низьку сталеву стелю, волохаті брови його майже повністю зійшлися, відбиваючи напружену роботу мозку. Він роззявив рота.

— Живеться мені непогано, — вимовив він зрештою.

— Та вже ж, — погодився Форд.

— Форде, що ти замислив? — запитав пошепки Артур.

— Нічого, просто проводжу соціологічне дослідження, — відказав той. — Тож живеться тобі непогано. Далі? — поновив він перервану розмову.

Вогон подивився на нього згори униз. Думки неквапно текли по його нечисленних звивинах.

— Так, — повторив він. — Але часом буває, я почуваюсь паскудно. Хоча… — він замислився, і як наслідок знову почав вивчати стелю, — хоча горлати мені подобається. — Він наповнив повітрям легені й гаркнув: — Чинити опір мар…

— Ну, звичайно, це ми вже чули, — поспішив зупинити його Форд. — Гарно ж це у тебе виходить! Але якщо частіше тобі паскудно, — Форд говорив навмисне повільно — щоб усі слова досягли мети, — заради чого ти так чиниш? Заради дівчини? Заради служби? Заради чоловічого самоствердження? Чи, може, ти вважаєш, що нудотній щоденній рутині немає кращої альтернативи?

Артур переводив погляд з одного обличчя на інше. Він нічого не розумів.

— Е… — .промимрив вартовий, — е… е… не знаю. Я думаю… мені здається… я просто виконую накази. Моя тітка завжди казала, что військова служба — прекрасне заняття для молодого вогона. Дають уніформу, портупею, бластер… і думати ні про що не треба…

— От бачиш, Артуре, — сказав Форд із виглядом людини, що нарешті знайшла правильну відповідь, — а ти вважаєш, що в тебе одного є проблеми.

Артур подумав, що правильніше було б сказати, що в нього були проблеми. Якщо відкинути проблеми, пов’язані із зруйнуванням Землі, і те, що зараз вогон майже задушив його, у нього не було ніяких проблем. А коли його й зовсім викинуть у космос…

— Спробуй стати на його місце, — не вгавав Форд. — На місце нашого бідолашного друга, життя якого цілком складається із марширування й викидання людей з кораблів…