Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 29
Дуглас Ноель Адамс
– І горлання, — додав вартовий.
— Звичайно. І горлання, — погодився Форд.
Він приязно поплескав по товстезній руці, що стискала його шию.
— …А він навіть не розуміє, заради чого усе це!
Артур погодився, що це досить-таки прикро. Погодився кивком голови, бо говорити не мав сили,
— Ну, коли ви мені співчуваєте, я гадаю…
— Молодець, — підбадьорив його Форд.
— Але ж, — загудів він знову, — що ви пропонуєте?
— Усе дуже просто! — Форд говорив бадьоро, але повільно. — Слід лише не робити те, що не приносить тобі насолоди. Піди і скажи їм, — вів він далі, — що не будеш виконувати більше ідіотські накази, — він не встиг розвинути свою думку, бо напружена розумова робота вимагала від вогона м’язових зусиль,
— Ууууууууууууммммммммнннннннн, — промимрив вартовий, — мені не до душі подібні розмови.
Форд зрозумів, що рятівний круг вислизає у нього з рук.
— Послухай, друже, дай час, — заторохтів він, — це лише початок. Ми ще багато чого можемо тобі розповісти.
Вартовий знову стиснув їх своїми ручиськами і, згадавши про наказ доставити полонених у шлюзову камеру, попрямував туди. Форд явно допік його до живого.
— Якщо вам байдуже, — сказав він, — то я спочатку виконаю наказ, а тоді повернусь до себе і погорлаю досхочу.
Форду Префекту зовсім було не байдуже.
— Зажди, послухай, — заговорив він швидше. І не так бадьоро.
— Ооооооооооххххххххх, — сказав Артур, не маючи нічого конкретного на меті.
— Та постривай, — не вгавав Форд, — адже на світі так багато цікавого. Музика і живопис, наприклад. Хрррр!
— Чинити опір марно! — гаркнув вартовий. Тоді додав: — Знаєте, якщо все піде гладко, то мене, чого доброго, ще призначать старшим офіцером-горланом. А вакансій і на посаду офіцерів-негорланів не так багато. Краще я буду мовчати.
Вони підійшли до шлюзу — масивного круглого люка. Вартовий почаклував над замком, і люк відсунувсь убік.
— Дякую за пораду, — сказав вогон. — Бувайте! — І він проштовхнув Форда і Артура через люк у маленьку камеру.
Артур, важко дихаючи, упав на сталеву підлогу, Форд кинувся до люка й підставив плече під кришку, що зачинялася.
— Але ж послухай, — закричав він вартовому, — існує величезна кількість речей, про які ти не маєш щонайменшої уяви… Що ти скажеш на… — він відчайдушно копирсався у пам’яті, шукаючи якийсь переконливий приклад. На думку спала мелодія, яку він чув лише в обробці, — П’яту симфонію Бетховена.
— Та-та-та-там, — проспівав він. — Невже в тобі нічого не зворухнулось?
— Нічого, — відповів вартовий, — анічогісінько. Але я проспіваю це своїй тітці.
Він, може, і сказав ще щось, але слова його загубились назавжди. Цієї миті кришка щільно причинилась, раптово зникли усі зовнішні звуки, крім віддаленого гуркоту двигунів.
Форд роззирався довкола, переводячи подих.
— У хлопця великі задатки, — він притулився до холодної стіни шлюзу, — так я й думав.
Артур лежав там, де впав, не підводячи голови. Чулося лише його важке дихання.
— Тепер нам гаплик, так?