Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 26
Дуглас Ноель Адамс
Полонених прив’язали до «поетичних крісел» — пристосувань для кращого сприйняття віршів. Вогони не мали особливих ілюзій щодо того, як сприймають їхню поезію інші. Спершу вони писали вірші з надією довести цивілізованому світові, що у них є підстави називатись культурною расою, але тепер їхня поетична діяльність мала на меті лиш одне: витворювати вірші, нестерпні для слухачів.
По чолу Форда Префекта котилися великі краплини холодного поту. На скронях приліпилася електроди датчиків, приєднаних до купи електронного обладнання — підсилювачів фантазії, модуляторів уяви, алітеративних випрямлювачів і співставляючих дамперів. Усе це призначалось для підсилення якісного сприйняття поезії. Жоден нюанс авторської думки не повинен обійти невдячного слухача.
Артура Дента проймала нервова трясця. Він і уявлення не мав про випробування, яке чекала на цього, але з досвіду знав, що події мають тенденцію розгортатися від поганого до гіршого.
І вогон почав. Огидним пасажем.
О мужеложка — лісова смердючка,
— продекламував він. Форд забився в корчах. Ефект виявився гірший, ніж він сподівався.
Твоє лайно лижу я і ковтаю,
Як трупний мед
Із мертвої бджоли.
— Aaaaapppxxxxx, — викручувався Форд Префект.
Він закинув голову, з рота падали клапті піни. Біль накочувався хвилями, потім відступав. На мить, коли до нього повернулась свідомість, він побачив, що поруч б’ється в корчах його друг. Він зціпив зуби.
О, вирви швидше, заклинаю.
Гноївки дух з моєї кишки,
— провадив безжалісний вогон. —
І нутросмороди мої докинь у фарш гидоти
Та ще додай холерної блювоти.
Його голос загримів у патетичному захваті:
Спогань мене своїми бридотами,
А я тебе почастую нечистотами.
— Нннннннннннніііііііііііііііііі, — заволав Форд Префект, коли останні, підсилені електронікою, поетичні образи завершальної строфи заполонили його мозок.
Тіло востаннє сіпнулось і обм’якло.
Артур теж не подавав ознак життя.
— А зараз, земляни, — завуркотів вогон (він не здогадувався, що з двох його полонених лише Артур народився на Землі, втім, йому було глибоко байдуже, звідки вони родом), — вибирайте — або жахлива смерть у безповітряному просторі, або ж… — він помовчав, щоб нагнати побільше жаху, — або ж ви розповісте, як вам сподобались вірші.
Він знову посміхнувся й відкинувся у кріслі, аби сповна насолодитися реакцією на свої слова.
Форд жадібно хапав ротом повітря. Він провів набряклим язиком по пересохлому піднебінню й застогнав.
— Цілком пристойні вірші, — бадьоро промовив Артур.
Стогін раптово увірвався.
Вогон здивовано підняв брову так, що вона затулила йому ніс, і це зробило його трохи менш огидним.
Такого повороту ніхто не чекав.
— Справді? — пробелькотів приголомшений вогон.
— Звичайно, — стверджував Артур, — окремі метафізичні образи, як на мене, дуже переконливі.