ВиросталиІ вкупі вчились, ростучиСвятиє діточки. ПишалисьСвятиє тії матеріСвоїми дітками. Із школиПутем терновим розійшлисьОбидва. Божії глаголи,Святую правду на земліІ прорекли, і розп'ялисьЗа воленьку, святую волю!Іван пішов собі в пустиню,А твій меж люди. А за ним,За Сином праведним своїм,І ти пішла. В старій хатиніВ чужій покинула його,Святого Йосипа свого!Пішла тинятись попідтинню,Аж поки, поки не дійшлаАж до Голгофи.Бо за Сином СвятаяМати всюди йшла,Його слова, його діла —Все чула, й бачила, і мліла,І мовчки трепетно раділа,На Сина дивлячись. А вінСидить, було, на Єлеоні,Одпочива. ЄрусалимРозкинувсь гордо перед ним,Сіяє в золотім вісоніІзраїльський архієрей!Романський золотий плебей!І час і два мине, не встане,На матір навіть не поглянеТа аж заплаче, дивлячисьНа іудейськую столицю.Й вона заплаче, ідучиУ яр по воду до криниці,Тихесенько. І принесеВоди погожої, і вмиєУтомлені стопи святиє,І пити дасть, і отрясе,Одує прах з його хітона,Зашиє дірочку та зновуПід смокву піде. І сидитьІ дивиться, о Всесвятая!Як Син той скорбний спочиває.Але ось і дітвора біжитьІз города. Його любилиСвятиє діточки. СлідкомЗа ним по улиця[х] ходили,А іноді й на ЄлеонДо його бігали малії.Отож прибігли. – О святії!Пренепорочниє! – сказав,Як узрів діток. ПривітавІ цілував, благословляя,Погрався з ними, мов маленький,Надів бурнус. І веселенькийЗ своїми дітками пішовВ Єрусалим на слово нове,Поніс лукавим правди слово!Не вняли слову! Розп'яли!Як розпинать Його вели,Ти на розпутії стоялаЗ малими дітьми. Мужики,Його брати, ученики,Перелякались, повтікали.– Нехай іде! Нехай іде!Отак і вас він поведе! —Сказала дітям. І упалаНа землю трупом.Розп'яласьТвоя єдиная дитина!А ти, спочинувши під тином,У Назарет отой пішла!Вдову давно вже поховалиВ чужій позиченій труніЧужії люде. А ІванаЇї зарізали в тюрмі.І Йосипа твого не стало.І ти, як палець той, осталасьОдна-однісінька! ТакийТалан твій латаний, небого!Брати Його, ученики,Нетвердії, душеубогі,Катам на муку не дались,Сховались, потім розійшлись,І Ти їх мусила збирати…Отож вони якось зійшлисьВночі круг Тебе сумовати.І Ти, великая в женах!І їх униніє і страхРозвіяла, мов ту полову,Своїм святим огненним словом!Ти дух святий свій пронеслаВ їх душі вбогії! Хвала!I похвала Тобі, Маріє!Мужі воспрянули святиє.По всьому світу розійшлись,І іменем Твойого сина,Твоєї скорбної дитини,Любов і правду рознеслиПо всьому світу. Ти ж під тином,Сумуючи, у бур'яніУмерла з голоду. Амінь.
