І в Рим галера приплила.Минає тиждень. П'яний кесар,Постригши сам себе в Зевеса,Завдав Зевесу юбілей.Ликує Рим. Перед кумираВезуть возами ладан, миро,Женуть гуртами християнУ Колізей. Мов у різниці,Кров потекла. Ликує Рим!І гладіатор і патрицій —Обидва п'яні. Кров і димЇх упоїв. Руїну славиРим пропиває. Тризну правитьПо Сціпіонах. Лютуй! Лютуй,Мерзенний старче. РозкошуйВ своїх гаремах. Із-за моряУже встає святая зоря.Не громом праведним, святимТебе уб'ють. Ножем тупимТебе заріжуть, мов собаку,Уб'ють обухом.
XII
Другий деньРеве арена. На ареніЛідійський золотий пісокПокрився пурпуром червоним,В болото крові замісивсь.А сіракузьких назореївЩе не було у Колізеї.На третій день і їх в кайданахСторожа з голими мечамиГуртом в різницю привела.Арена звірем заревла.А син твій гордо на арену,Псалом співаючи, ступив.І п'яний кесар, мов скажений,Зареготавсь. І леопардІз льоху вискочив на сцену,Ступив, зирнув… І полиласьСвятая кров. По КолізеїРевучим громом пронесласьІ стихла буря. Де ж була?Де ти сховалась? Чом на його,На кесаря свого святого,Не кинулась? Бо стерегли,Кругом в три лави оступилиЗевеса ліктори. За ним,Твоїм Юпітером святим,Залізну браму зачинили.А ти осталася одна,Одна-однісінька надворі.І що ти зможеш? – Горе! Горе!О горе лютеє моє!Моя ти доленько! Без йогоЩо я робитиму? До когоЯ прихилюся?… – І небогаКругом зирнула, і о мур,Об мур старою головоюУдарилась, і трупом палаПід саму браму.
XIII
З позорища увечеріУ терми сховавсяСвятий кесар з лікторами.Колізей оставсяБез кесаря і без римлян,І ніби заплакавОдинокий. Мов гора таНа полі, чорнієКолізей той серед Риму.Тихо, тихо вієІз-за Тібра, із АльбаноВітер понад Римом.А над чорним Колізеєм,Ніби із-за диму,Пливе місяць круглолиций.І мир первозданнийОдпочив на лоні ночі.Тілько ми, Адаме,Твої чада преступниє,Не одпочиваємДо самої домовиниУ проспанім раї.Гриземося, мов собакиЗа маслак смердячий,Та тебе ще зневажаєм,Праотче ледачий!
XIV
Трохи одпочилаСтара мати недобита.Живущую силуСила ночі оживила.Встала, походилаКоло замкнутої брамиТа щось шепотала.Чи не кесаря святогоНишком проклинала?А може, й так. ТихесенькоДо брами підкралась,Послухала, усміхнуласьІ щось прошептала,Якесь слово. І нищечкомКоло брами сілаЙ зажурилась. НезабаромБрама одчинилась.І на возах, на колесницяхІз Колізея, із різниці,Святиє вивезли тіла;І повезли на Тібр. ТіламиСвятих убитих годувалиДля царського-таки столаУ Тібрі рибу. Встала мати,Кругом оглянулась, взяласьЗа биту голову рукамиІ тихо, мовчки за возамиМарою чорною пішлаНа Тібр. А скіфи сіроокі,Погоничі, рабов раби,Подумали – сестра МорокаІз пекла вийшла провожатьУ пекло римлян. ПоскидалиУ воду трупи та й назадЗ возами скіфи повертали.І ти осталася однаНа березі. І ти дивилась,Як розстилалися, стелилисьКруги широкії над ним,Над сином праведним твоїм!Дивилась, поки не осталосьЖивого сліду на воді.І усміхнулася тойді,І тяжко, страшно заридала,І помолилась в перший разЗа нас розп'ятому. І спасТебе розп'ятий Син Марії.І ти слова Його живіїВ живую душу прийняла.І на торжища і в чертогиЖивого істинного БогаТи слово правди понесла.
