Читать ««...Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори» онлайн - страница 173

1857, 8 декабря

Нижний Новгород

Юродивий

Во дні фельдфебеля-царяКапрал Гаврилович БезрукийТа унтер п'яний ДолгорукийУкрайну правили. ДобраТаки чимало натворили,Чимало люду оголилиОці сатрапи-ундіра.А надто стрижений ГавриличЗ своїм єфрейтором малим,Та жвавим, на лихо лихим,До того люд домуштровали,Що сам фельдфебель дивувалисьІ маршировкою, і всім…І «благосклонні пребивалиВсегда к єфрейторам своїм».А ми дивились та мовчали,Та мовчки чухали чуби.Німії, подлії раби!Підніжки царськії, лакеїКапрала п'яного! Не вам,Не вам, в мережаній лівреї,Донощики і фарисеї,І за свободу! Розпинать,А не любить ви вчились брата!О роде суєтний, проклятий,Коли ти видохнеш? КолиМи діждемося ВашингтонаЗ новим і праведним законом?А діждемось-таки колись.Не сотні вас, а міліониПолян, дулебів і древлянГаврилич гнув во время оно.А вас, моїх святих киян,І ваших чепурних киянокОддав своїм профосам п'янимУ наймички сатрап-капрал.Вам і байдуже. А меж вамиНайшовсь-таки якийсь проява,Якийсь дурний оригінал,Що в морду затопив капрала,Та ще й у церкві, і пропало,Як на собаці.Так-то, так!Найшовсь-таки один козакІз міліона свинопасів,Що царство все оголосив —Сатрапа в морду затопив.А ви – юродиві – тим часом,Поки нездужає капрал,Ви огласили юродивимСвятого лицаря. А бивийФельдфебель ваш, Сарданапал,Послав на каторгу святого,А до побитого старогоСатрапа «навсегда оставсьПреблагосклонним».Більш нічогоНе викроїлось, і драмуГлухими, темними задамиНа смітник винесли, а я…О зоре ясная моя!Ведеш мене з тюрми, з неволі,Якраз на смітничок Миколи,1 світиш, і гориш над нимОгнем невидимим, святим,Животворящим, а із гноюВстають стовпом передо мноюЙого безбожнії діла…Безбожний царю! Творче зла!Правди гонителю жестокий!Чого накоїв на землі?А ти, Всевидящее око!Чи Ти дивилося звисока,Як сотнями в кайданах гналиВ Сибір невольників святих,Як мордовали, розпиналиІ вішали?… А Ти не знало?І Ти дивилося на нихІ не осліпло! Око, око!Не дуже бачиш Ти глибоко!Ти спиш в кіоті, а царі…Та цур їм, тим царям поганим!Нехай верзуться їм кайдани,А я полину на Сибір,Аж за Байкал; загляну в гори,В вертепи темнії і в нори,Без дна глибокії, і вас —Споборники святої волі —Із тьми, із смрада, із неволіЦарям і людям напоказНа світ вас виведу надаліРядами довгими в кайданах…

[Грудень 1857 Нижній Новгород]

Доля

Ти не лукавила зо мною,Ти другом, братом і сестроюСіромі стала. Ти взялаМене, маленького, за рукуІ в школу хлопця одвелаДо п'яного дяка в науку.– Учися, серденько, колисьЗ нас будуть люде, – ти сказала.А я й послухав, і учивсь,І вивчився. А ти збрехала.Які з нас люде? Та дарма!Ми не лукавили з тобою,Ми просто йшли; у нас немаЗерна неправди за собою.Ходімо ж, доленько моя!Мій друже вбогий, нелукавий!Ходімо дальше, дальше слава,А слава – заповідь моя.