Читать «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї» онлайн - страница 20
Володимир Лис
– Прокльони ж знімаються, казала бабуся, білою ниткою, довкола голови обв’язаною, на яку сім квіток нанизуються, треба нанизати бажано різних, походиш, так і кожна квітка лихе слово зніме.
– Ще прокльони знімає тепла вода, над якою треба провести громничною свічкою три рази (
Коли ми перебралися в село, пригадую, як сварилися дві наші сусідки. Та прийшла бабуся, стала між ними, повернулася спочатку до одної, потім до другої. І раптом одна з тих, що сварилися, почала сміятися, та все голосніше, аж до сліз. А висміявшись, сказала:
– А за що то ми з тобою сварилися?
І згадалося бабусине: хто проти зла стає – Боже діло робить, хто між двома злами – благодатний.
То були прості поліські жінки, та зло, проявлене у слові, вчила бабуся, з малого починається і великою блекотою проростає. І, до тебе вертаючись, засмічує душу.
Коли хтось із нас, дітлахів, ходив розхристаний, бабуся казала:
– Спинися, закрий душу.
Тому я довго вважав, що душа десь там, поверх грудей, коло горла.
А може, так і є, бо ж поруч серце…
А серце, за наукою бабусі, мусить із душею розмовляти.
Щирими ніжними словами.
Скарби Тучих гір
За кілометрів п’ять-сім од села в лісі знаходяться кілька горбиків, для нашого низовинного Полісся – гір. Називаються вони Тучі гори. З давніх-давен існує легенда, що в тих горах пан чи пани, можливо і знамениті в наших краях графи Браницькі, закопали скарби, як мусили у Європу од царського гніву втікати. Золото, срібло, дорогі речі.
За іншою версією, там ховала награбоване банда розбійників. А як половили їх, то скарби зосталися закопаними.
Хай там як було, та час від часу на моїх односельчан, як і жителів інших сіл, нападала сверблячка – знайти ті скарби. І поодинці, а то й гуртами, озброюючись лопатами та іншим інструментом, скарби шукали, перериваючи нещасні горбики та землю біля них. Нічого не знаходили (ходили чутки, що й знаходили), та спокуса час од часу оживала. Дід Федір якось признався, що в молодості теж ходив шукати. Дуже вже розбагатіти хотілося.
Цікаві вислови бабусі Пелагеї про скарби Тучих гір і багатство в цілому.
– Той, хто скарб знаходив, одразу ставав нещасним, – якось сказала вона. – Бо хотілося йому більше й вертався на те місце. Бо боявся, що гинчі знайдуть. Боявся, що вкрадуть скарб, кожної ночі у вікно йому хтось стукав.
– Шукай скарб ни десь, а поруч сибе. Що нажив – то твій скарб. Більшого у світі нима.
– Багацтво як вода: як ни крізь пальці, то крізь розум витече.
– Сів багач на торбу із золотом, думав – нихто ни вкраде. А миша дірку проробела й сміялася.
– Усе на світі мона купити, кажуть. Може, й мона. І дівку красну купиш. А от серця неїного ни купиш, скіко ни старайся.