Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 40

Дядько Бенджамін уявив.

— А ще банка з potpourri, — кузина Стіклс вимовила це слово побуквенно, як воно пишеться, — зникла з кімнати. Потім я знайшла скалки на сусідньому подвір’ї. Вона так і не пояснила, що сталося.

— Ніколи я б такого не подумав про Досс, — сказав дядько Герберт. — Завжди здавалася такою тихою розсудливою дівчиною. Може, не дуже бистрою, але розсудливою.

— Одне в цьому світі певне, — табличка множення, — заявив дядько Джеймс, почуваючись розумнішим, ніж будь-коли раніше.

— Давайте трохи розважимося, — запропонував дядько Бенджамін. — Чим дівчатка з кордебалету схожі на лошат?

— Чим? — спитала кузина Стіклс, оскільки так належало, а Валансі, яка мала запитати, не було.

— Ті й інші хваляться панчішками, щоби ліпше хвицати ніжками, — хихикнув дядько Бенджамін.

Кузина Стіклс подумала, що дотеп дядька Бенджаміна трохи нескромний. Ще й у присутності Олів! Але чоловіки усі такі.

Натомість дядько Герберт подумав, що без Досс зробилося досить нудно.

РОЗДІЛ XII

Валансі поспішала додому крізь сизувато-блакитні сутінки, можливо, надто поспішала. Напад, що наздогнав її, коли вона, на щастя, вже сховалася у своїй кімнаті, був сильнішим, ніж усі дотеперішні. Як же їй було зле! Отак вона, мабуть, і помре. Жахливо помирати у таких муках. Можливо… можливо смерть вже й підступає.

Валансі відчула болісність самоти. Коли вона вже змогла думати, то саме про це й подумала — як би воно було, коли б хтось був поруч з нею, хтось дійсно співчутливий, дійсно турботливий. Хай би він просто тримав її за руку, просто сказав: «Так, я знаю, як тобі тяжко, але будь відважною, зараз тобі полегшає». Але без метушні, без переляку. Не її мати, не кузина Стіклс. Чом цієї миті їй спав на думку Барні Снайт? Чом у своєму самотньому стражданні вона раптом відчула, що ВІН ласкавий і милосердний до всіх, кому трудно? Чом їй здалося, що він — її давній, добре знаний приятель? Чи це тому, що вона його захищала від своєї родини?

Спершу вона почувалася так недобре, що не могла прийняти ліки, які приписав їй доктор Трент. Але врешті зуміла — і вони допомогли. Біль відступив і вона лежала на ліжку, виснажена, злита холодним потом. Їй було страшно. Багато таких нападів вона не витримає. Миттєва й безболісна смерть — нехай так, але не така передсмертна мука.

Раптом, самій на диво, вона розсміялася. Гостина БУЛА веселою. І все вийшло так легко! Вона тільки СКАЗАЛА ВГОЛОС те, що завжди ДУМАЛА. Їхні міни! Дядько Бенджамін — бідний ошелешений дядько Бенджамін! Валансі була певна, що він цього ж вечора змінить духівницю і перепише Олів ту частку свого майна, яка мала б дістатися Валансі. Олів завжди дістається частка Валансі. Пам’ятаєш купку піску?

Що ж, принаймні, вона посміялася зі своєї родинки, чого їй завжди хотілося, і це все задоволення, яке досі дало їй життя. Але чи ж не надто воно жалюгідне, таке задоволення? Чи ж не могла вона пожаліти себе хоч трішки, раз ніхто більше цього не робив?