Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 39

— Ой, у мене знову неврит! — скрикнула кузина Гледіс, вхопившись за голову.

— Не плач, Амеліє, — заспокійливо промовив Герберт, нервово шарпаючи своє жорстке шпакувате волосся. Він ненавидів «сімейні скандали». Дуже неделікатно з боку Досс влаштувати «це» на ЙОГО срібному весіллі. Хто б сподівався такого від неї. — Зводите її до лікаря. Це в неї, мабуть… такий приступ. Тепер таке трапляється, правда?

— Та я ще вчора її просила, — простогнала місіс Фредерік. — Вона сказала, що до лікаря не піде, до жодного. Ой, чи мало ж мені горя!

— І ще сказала, що не буде заживати Гіркоту Редферна, — докинула кузина Стіклс.

— І ВЗАГАЛІ нічого, — уточнила місіс Фредерік.

— А ще твердо вирішила ходити до пресвітеріанської церкви, — сказала кузина Стіклс, але, — хай це буде полічено їй заслугою, — промовчала з’їжджання по перилах.

— Оце й доводить, що вона здуріла, — буркнув дядько Бенджамін. — Я примітив щось дивне у ній, як тільки вона увійшла. Я й РАНІШЕ щось примічав (дядько Бенджамін згадав «всьо не появляється» у крамниці). Все, що вона нині говорила, — це ж якесь баламутство. Чого вона питала: «Це така частина тіла?» Таж це повне безглуздя! У Стірлінгів ніколи нічого такого не було. Це в неї від Вонсбарра.

Бідна місіс Фредерік була надто пригнічена, щоб обурюватися.

— Я ніколи не чувала про щось таке у Вонсбарра, — проридала вона.

— А твій батько був доволі дивним, — сказав дядько Бенджамін.

— Бідний татусь був…не такий як всі, — слізно зізналася місіс Фредерік, — але розум його не підводив.

— Усеньке своє життя він говорив достеменно так, як Валансі сьогодні, — заперечив дядько Бенджамін. — І ще запевняв, що в ньому відродився його власний пра-прадід. Я сам це чув. Не кажи МЕНІ, що хтось, хто ТАКЕ каже, є при здоровому глузді. Та годі, годі, Амеліє, перестань заводити. Звісно, Досс зробила сьогодні страшне видовище, але вона не відповідає за себе. У старих панєн таке трапляється. Вийшла б заміж, коли слід, то нічого такого не було б.

— Та ж ніхто її заміж не брав, — сказала місіс Фредерік, яка відчувала, що, так чи сяк, це звинувачення спрямоване проти неї.

— Ну, на щастя, нікого чужого не було, — перебив її дядько Бенджамін. — Все залишиться в родині. Я сам завтра відведу її до доктора Марча. Я знаю, як обходитися з впертюхами. Як кажеш, Джеймсе, так буде найліпше?

— Звісно ж, медичний огляд потрібний, — згодився дядько Джеймс.

— Ну то все вирішено. Наразі, Амеліє, поводься, ніби нічого не сталося і не спускай з неї очей. Не залишайте її саму, особливо вночі.

Місіс Фредерік знову заквилила.

— Я нічого не можу вдіяти. Минулої ночі я налягала, щоб Крістін спала з нею. Вона й чути не хотіла — І ЗАМКНУЛА ДВЕРІ НА КЛЮЧ. Ой, не знаєте ви, як вона змінилася! Не хоче працювати, шити зовсім перестала. Ні, все, що треба вдома, робить, але вчора вранці не схотіла прибирати салоник, хоча ми ЗАВЖДИ прибирали там по четвергах. Сказала, що почекає, коли там буде брудно. Я їй на це — то ти воліла б прибирати брудну кімнату, ніж чисту? А вона: «Певно, що так. Хоч бачитиму наслідки своєї праці». Тільки уявіть!