Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 38

— Але ж я не молода дівчина, — заперечила Валансі, ніскільки не знищена. — Чи ж ви це мені не втовкмачували бозна-відколи? А ви всі — злобні безсердечні пліткарі. Не могли б ви облишити в спокої бідну Сіссі Ґай? Вона помирає. Що б там вона не зробила, Бог чи диявол достатньо її за це покарали. Нема вам потреби докладатися до цього. Що ж до Барні Снайта, то його єдиний гріх у тому, що він живе, як сам знає, і займається лише власними справами. Виглядає на те, що він може обійтися без вас. Звісно ж — який непрощенний гріх для вашої снобократії.

Валансі придумала це слово зненацька, і вирішила, що воно — справжнє осяяння. Саме такими вони й були, і ніхто з них не мав права осуджувати інших.

— Валансі, твій бідний батько перевернувся б у труні, якби почув тебе, — промовила місіс Фредерік.

— Смію припустити, що він би втішився з переміни, — зухвало відповіла Валансі.

— Досс, — з притиском сказав дядько Джеймс. — Десять Заповідей все ще в силі, особливо ж п’ята. Чи ти про неї забула?

— Ні, — відповіла Валансі, — але думаю, що ВИ забули, особливо ж дев’яту. А ви колись задумувалися, дядьку Джеймсе, яким нудним було б життя без Десяти Заповідей? Адже тільки тоді, коли щось забороняють, воно стає особливо привабливим.

Але зворушення не минулося для неї даремно. З деяких безпомильних ознак вона зрозуміла, що наближається приступ болю. Не можна було допустити, щоб це трапилося тут. Вона підвелася.

— Йду додому. Я прийшла лише на гостину. Все було дуже смачно, тітко Альберто, але в салаті бракувало солі та кайєннського перцю.

Ніхто з ошелешених срібновесільних гостей не міг і слова вимовити, аж доки за Валансі з брязкотом не зачинилася брама, випустивши її у сутінки. Щойно тоді…

— В неї горячка, я ж казала, що в неї горячка, — заквилила кузина Стіклс.

Дядько Бенджамін ляснув однією пухкою долонею об іншу.

— Вона здуріла. Кажу вам: з’їхала з глузду. — Він сердито пирхнув. — Здуріла, як є.

— О, Бенджаміне, — примирливо промовила тітонька Джорджіана, — не осуджуймо її у запалі. Ми МУСИМО пам’ятати, як сказав наш дорогий старий Шекспір, — що любов довготерпелива

— Довготерпелива! Що за дурниці! Я за все своє життя не чув, щоб молода жінка плела щось таке, як вона оце щойно. Про такі речі вона мала б соромитися й думати, не те що говорити вголос. Ганьбити і ображати всіх НАС! Та за таке їй варт би всипати гарячих і я сам би цим зайнявся. Ху-у-у-у-у!

Дядько Бенджамін одним ковтком випив пів філіжанки пекуче-гарячої кави.

— Чи це не могло бути через свинку? — далі рюмсала кузина Стіклс.

— Я вчора відкрила парасольку в приміщенні, — зітхнула тітонька Джорджіана, — так і знала, що це на нещастя.

— Ви пробували зміряти їй температуру? — спитала тітка Мілдред.

— Де ж там. Вона не дозволила Амелії вкласти їй термометр під язик, — схлипнула кузина Стіклс.

Місіс Фредерік вже не ховала сліз. Всі її захисні мури впали.

— Мушу вам розповісти, — ридала вона, — що Валансі оці два тижні дуже дивно поводиться. Хай Крістін скаже. Я думала, що це знов якась її застуда. Але ні, ні…, це щось гірше!