Читать «Миколчині історії» онлайн - страница 27

— Гав! — додав значимості Миколчиним словам Найда, ніби крапку поставив. Справді, цього року снігу було — тільки подушечки лап намочити.

Малята слухали, наче заворожені. Миколка ж говорив і говорив, пишаючись тим, що вперше у житті завоював таку увагу, що так багато круглих оченят прикипіло до нього.

Нечутно підійшов чужак — хлопець з Вулиці. Посмердів новими черевиками й пиріжками, послухав трохи, а тоді як розрегочеться!

— Чого, малі, вуха порозвішували? Слухаєте цього вошивого! «Небо втопилося!» Гляньте вниз, дурні. Бачите себе? То ви що, теж потопилися? Це просто відображення! Як у дзеркалі! Зрозуміло?

Діти полегшено відітхнули.

Чужак гордо пішов стежкою далі.

— Найдо, за мною! — рушив і присоромлений Миколка.

— Гав! — Найда рвонув за Миколкою, але в останню мить уловив сліди незнайомого Собаки: чи не той, що погриз «куряче» пальто, викинуте Товстухою на Смітник?

Малеча стояла на місточку і знов дивилася то на воду, то на небо.

— Жаль, що сніжинки не долітатимуть!.. — першою врочисте мовчання порушила Дівчинка. Очиська її були повні зворушення від незвичайної події.

— Скода, со досці будуть холоднісими!.. — підтвердило котресь.

— Відображення відображенням, а небо таки на дні!.. — дивувалося інше.

— Яка мілка річка і яке глибоке небо втопила!.. — зітхнули всі зачаровано.

— Гав! — підкреслив урочистість моменту Найда.

І, вмить забувши про запах незнайомого Собаки, радісним клубком потрюхикав доганяти господаря.

ГІАЦИНТ

Довгими вечорами в Халабуді Миколка долонями виробляв різні фігурки проти свічки, і вони кидали на фанерну стіну химерні тіні. У такі години Миколка часто розказував Найді, що, коли виросте, вони з песиком підуть служити в якійсь компактній… чи то контрактній армії.

З них обох вийдуть добрі вояки. Ех, із Найдою та Миколкою Україна колись нарешті займатиме не тільки перше місце за кількістю курців (Училка розказувала), а й за цією, як її… обороноздатністю! А ще Миколка теж почепить Найді такий медальйон, як той, що його невідомий солдат почепив на війні улюбленому собаці!

Тож недарма шостого грудня, повідомила Миколчина Училка, відзначається День українського війська. Ще вона придумала, ніби в цей день Миколці й усім хлопцям класу треба вручати гостинці.

«Гостинець» — уже навіть слово пахне чимось дуже гарним і таємничим.

Проте ще в першому класі напередодні дарування Гостинців Миколка ненароком почув, як Училка сварила дівчат. Бо жодна однокласниця не хотіла дарувати Миколці. Нарікали, що він ледар, бомж і що потім, на дівчаче свято, нічого нікому не віддарує.

Миколка тоді аж до Нового року до Школи не ходив. І наступного грудня так само.

Найда здогадується, чому третьокласник Миколка змінив свою думку. І на День українського війська до Школи таки плуганиться.

Потайки він таки сподівається на подарунок… від Чікси! Ах, який же з нього вояка, якщо не може розпізнати в Чіксі ворога?! Так, Чікса після Найдиної помсти вже не кривиться гидливо, коли бачить Миколку, але… Училка даремно хвалила, що в Миколки добре працює голова! Кепсько вона працює, коли Миколка досі плекає марні надії!