Читать «Миколчині історії» онлайн - страница 34
Марина Павленко
Найда із жалем покинув шелестку упаковку й рушив за господарем.
— Дурненький, не жалій: Святий Микола нам щось у сто разів краще поклав! — заспокоював Миколка.
Проте сам заспокоїтись не міг. Цілу дорогу все пришвидшував і пришвидшував крок і висловлював найрізноманітніші припущення.
— …Це ж якби я, дурень, у ті грудні Школи не пропустив, уже тоді знав би про Святого Миколая! Це ж і тоді під подушкою щось було, та, мабуть, Вітчим знайшов і пропив!
— …Це ж, прикинь, там може бути щось та-а-аке-е-е! Ну, велосипед, звичайно, під подушку не влізе, а от Конструктор!..
— …Або торба цукерок!
— …Чи нові кросівки!
Найда захекано дріботів поруч із Миколкою.
Що ближчала хата, то більше кортіло дізнатись, який же Гостинець ховається за її облупленими стінами й гіацинтовим віконцем, під зашмуляною Миколчиною подушкою. І то палкіше вірилось, що гостинець таки є. Не може Святий Миколай забути про хлопчика — ще й із таким самим, як у нього, святого, іменем!..