Читать «Миколчині історії» онлайн - страница 25

Перед сходами Найда знов ухопив зубами колготок, гучно заскавулів — ніби йому жаль покидати «здобич», і зупинився.

Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась… І вклякла: знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько. І тримало в зубах, наче якийсь бальний шлейф, її ж, Чіксин, капроновий колгот! Що тягнувся із її ж штанів!

Чікса розгубилась і не знала, гонити пса чи рятуватися від ганьби.

Аж тепер усі відверто розреготались.

— Ану пш-ш-шов геть, приблудо! С-с-собака! — болончасто заверещала вона.

Найда хотів з гідністю покласти «шлейфа», але той засів на зубові. Чікса вищала. Найда мотав головою, аж поки не наступив на колгота лапою. Той відчепився і пес дременув до Миколки.

Уся школа зареготала ще дужче. Тільки Директор ледве тамував сміх. А Завгосп геть-чисто забув, а може, просто сьогодні не хотів проганяти Найду.

Видно, та Чікса усіх дістала.

— Чого повитріщались? — вищала Чікса, намагаючись позбутись «учорашнього дня». Капронові колготки тягнулись і ніяк не могли витягнутись до кінця.

— Шмоток не бачили, чи що? — нервувала Чікса.

Найді, який тепер перетворився на суцільний слух, здалося, що її слова адресувались насамперед Миколці, котрий цілком випадково і справді невинно потрапив їй на очі.

Чікса зіжмакала колгот і, паленіючи, пострибала сходами й зникла у Дверях.

Юрба теж помалу рушила у двері, сміючись та обговорюючи пригоду: веселий настрій на весь день Школі був забезпечений.

А Найда врешті може відітхнути спокійно і навіть десь піти на Яр — відіспатись за всі тривожні години.

ЖІНКА ІЗ ЗАПАХОМ ЯБЛУК

Колись Дівчинка загубила свого хом’ячка Терточку.

А тепер Найда загубив свого Миколку.

Це ж треба: зовсім трохи загаявся на Смітнику й Миколки біля Школи вже не застав!

Найда вже обганяв усі Двори, Вулиці й Пустирище!

Навіть до Миколчиного дому забігав, хоч там давно Миколкою і не пахло. Тільки Вітчим справляв під розчахнутою грушею черговий бенкет.

Найда так вибігався, напереживався, що геть охляв. З останніх сил приплентався під Халабуду (якщо Миколка повернеться, то — сюди) і трохи кимарнув. Ні, ну, звісно, якби його собаче серце чуло серйозну біду, він би й повік не склепив!.. А то ж знав: хазяїн заявиться, ніде не дінеться! І чом було не попередити, куди посунеш?

Проте сон був — кошмар: якісь яблука, яблука, яблука — купи різнокольорових яблук!..

Найда ходив тими кучугурами, яблука скочувались і збивали Найду з лап, але він знову йшов і тривожно здригався уві сні. Ба, навіть їв ті червоно-жовті соковиті плоди, хоч у звичайному житті робив це, коли геть здихав од голоду.

Нарешті, після чергового зашпортування, шматок яблука застряг собаці в горлі.

Найда підскочив і прокинувся.

Навколо стояв густий солодкуватий запах яблук.

А до Халабуди наближався… Миколка!!!

Найда спершу радісно побіг назустріч і завиляв хвостом.

А потім згадав свої муки й узявся Миколку обгавкувати: мав би совість! Найда тут собі місця не знаходить, а той десь бродить без дозволу?!

— Ша, Найдо, ша! — не дуже-то й винувато виправдовувався Миколка. — Я той… ходив там, підсобляв дещо! Зі школи вирулив: якась баба суне, торбами обвішана — аж вгинається. З торбів — молоденькі деревця стирчать на всі боки. Давайте, кажу, поможу нести! Вона: ой, поможи, бо ж дуже садок люблю, накупила на базарі саджанців, а сил донести не маю. Тяжкі, зараза, але так і допер аж до хати. Вона: ой, дякую, ти, синку, дуже чемний! А то, мовляв, бачила я іншого хлопчика, ще й меншого за тебе — вже п’яний і обкурений. Ну, раз так, то я той… ну, надихнувся й питаю: може, ще вам щось треба? То і яблуні в садку їй пообривав, і в ящики поскладав, і в льох позаносив, і нові яблуньки ми з нею посадили, ще й старі дерева пообкопували…