Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 35

— Жувани звільнені? — пожвавішав голос. — І Гінгеми більше немає? Приємна звістка! — Очі Голови завертілися і нарешті втупились у Еллі. — То чого ж ти від мене хочеш?

— Відправте мене додому, в Канзас, до тата й мами…

— Ти із Канзасу? — перебив її голос, і в ньому залунали добрі людські нотки. — А як там зараз… — Але раптом голос змовк й очі відвернулись від Еллі.

— Я з Канзасу, — повторила дівчинка. — Хоча ваша країна і чудова, я не люблю її, — хоробро вела вона далі. — Тут на кожному кроці чатує небезпека.

— А що з тобою трапилося? — поцікавився голос.

— Дорогою на мене напав Людожер. Він мене з'їв би, якби не врятували вірні друзі, Страшило та Залізний Дроворуб. А потім за нами гнались шаблезубі тигри… А потім ми потрапили на жахливе макове поле… Ой, то справжнє сонне царство! Ми з Левом і Тотошком поснули там. І якби не Страшило, та Залізний Дроворуб, та ще миші, ми спали б там доти, доки й не померли б… Та щоб розповісти про все це, мало й дня. Тому я вас прошу: виконайте, будь ласка, три заповітних бажання моїх друзів, і коли ви їх виконаєте, то й мене вам доведеться повернути додому.

— А чому я повинен повертати тебе додому?

— Бо так записано у чарівній книзі Вілліни…

— А, то добра чарівниця Жовтої країни, чув про неї, — мовив голос. — Та її пророкування не завжди збуваються.

— А ще тому, — вела далі Еллі, — що сильні мусять допомагати слабшим. Ви великий мудрець і чарівник, а я безпорадна маленька дівчинка.

— Ти виявилась досить сильною, щоб убити злу чаклунку, — заперечила Голова.

— Це зробили чари Вілліни, — просто відповіла дівчинка. — Я тут ні при чому.

— Ось моя відповідь, — промовила Жива Голова, й очі її завертілися з такою швидкістю, що Еллі злякано зойкнула. — Я нічого не роблю задарма. Якщо хочеш скористатися моїм чарівним мистецтвом, щоб повернутися додому, ти мусиш виконати те, що я тобі накажу.

Очі Голови заблимали багато разів підряд. Еллі з острахом слідкувала за ними і чекала, що вони робитимуть далі. Порухи очей зовсім не відповідали словам та тону голосу Голови, і дівчинці здавалось, що вони живуть зовсім незалежним, самостійним життям.

Голова чекала запитання.

— Але що я повинна зробити? — спитала здивована Еллі.

— Звільни Фіолетову країну з-під влади злої чаклунки Бастінди, — відповіла Голова.

— Але ж я не можу! — злякано вигукнула Еллі.

— Ти визволила з рабства Жуванів і зуміла здобути чарівні срібні черевички Гінгеми. Зосталася лише одна зла чаклунка у моїй країні, і під її владою знемагають бідні, несміливі Мигуни, жителі Фіолетової країни. Їм теж треба дати волю…

— Але як же це зробити? — спитала Еллі. — Я не можу вбити чаклунку Бастінду!

— Гм, гм… — голос на мить затнувся. — Мені це байдуже. Можна посадовити її у клітку, можна прогнати з Фіолетової країни… Врешті-решт, — розсердився голос, — ти на місці побачиш, що можна зробити! Важливо лишень позбавити влади над Мигунами, а судячи з твоїх розповідей про себе й твоїх друзів, ви зможете і повинні це зробити. Так сказав Гудвін, Великий і Жахливий, і слово його — закон!