Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 33

— Я бачу, мені доведеться рикнути по-лісовому, — сказав Лев.

Він міцніше зіперся лапами і ревнув так, що задзвеніли шибки у вікнах будинків, здригнулися квіти, вихлюпнулась вода із басейнів, а спостерігачі, що здаля стежили за дивною компанією, сипонули навтіки, затуливши вуха. Сховавши гребінець і дзеркальце до кишені, Солдат звісився зі стіни і з подивом став розглядати прибульців. Упізнавши серед них Вартового Брами, він полегшено зітхнув.

— Це ти, Фараманте? — запитав він. — Що трапилось?

— А те, Діне Гіоре, — сердито відказав Вартовий Брами, — що ми цілих півгодини не могли догукатися тебе.

— Усього півгодини? — безтурботно озвався Солдат, — та це ж дрібниця. Краще скажи мені, хто це з тобою?

— Це чужоземці, котрі хочуть побачити Великого Гудвіна!

— Що ж, заходьте, — зітхнувши, мовив Дін Гіор. — Я доповім про них Великому Гудвіну…

Він опустив місток, і подорожні, попрощавшись з Фарамантом, перейшли через місток й опинилися в палаці. Їх завели до приймальні. Солдат попросив їх витерти ноги об зелений килимок біля входу і всадовив у зелені крісла.

— Почекайте тут, а я підійду до дверей тронної зали й доповім про вас Великому Гудвіну.

За кілька хвилин Дін Гіор повернувся, і Еллі запитала його:

— Бачили Гудвіна?

— О, ні, я його ніколи не бачу! — пролунало у відповідь. — Великий Гудвін завжди розмовляє зі мною через двері: напевне, його вигляд такий жахливий, що він не бажає даремно лякати людей. Я доповів про ваше прибуття. Спочатку Гудвін розсердився і не забажав мене слухати. Потім раптом почав розпитувати про те, як ви одягнуті. А коли дізнався, що на вас срібні черевички, то надзвичайно зацікавився цим і сказав, що прийме вас усіх. Однак до нього допускатиметься лише один прохач у день — такий у нього звичай. А тому ви проживете тут кілька днів, і він наказав виділити для вас кімнати, щоб ви змогли відпочити після такої дороги.

— Передайте нашу подяку Великому Гудвіну, — відповіла Еллі. Дівчинка вирішила, що Чарівник не такий уже й страшний, як кажуть, і він поверне її на батьківщину.

Дін Гіор засвистів у свій зелений свисточок, і тієї ж миті з'явилась красуня-дівчина у зеленій шовковій сукні. Вона мала гладеньку зелену шкіру, зелені очі й розкішну зелену косу. Фліта (так звали дівчину) низенько вклонилась Еллі і сказала:

— Ходімте зі мною, я покажу вам вашу кімнату.

Вони проминули чимало інших покоїв, багато разів спускались і підіймались сходами, і нарешті Еллі опинилась у відведеній для неї кімнаті. Це була найгарніша і найзатишніша кімната у світі, з маленьким ліжком, з фонтанчиком, з якого тоненькою цівкою била вода і падала в красивий басейн. Звичайно, і тут усе було зеленого кольору.

— Почувайтесь, як дома, — сказала Фліта. — Великий Гудвін прийме вас завтра вранці.

Залишивши Еллі, дівчина розвела решту мандрівників по інших кімнатах, чудово умебльованих і розташованих у найкращій частині палацу.

Проте на Страшила довколишня розкіш не справила аніякісінького враження. Опинившись у своїй кімнаті, він байдуже простояв біля дверей, не сходячи з місця, до самого ранку. Усю ніч витріщався на павучка. котрий так безтурботно снував своє павутиння, неначе він опинився не в прекрасному палаці, а в якійсь убогій хатині шевця.