Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 34

Залізний Дроворуб хоча й ліг у ліжко, але зробив це за звичкою, що лишилася в нього з того часу, коли він ще був із плоті й крові. Але й він не спав всю ніч, раз по раз ворушачи то головою, то ногами й руками, аби переконатися, чи вони не заіржавіли.

Лев із задоволенням розлігся б десь на подвір'ї, на соломі, та йому цього не дозволили. Тоді він забрався на ліжко, згорнувся клубком, як кіт, і захріп на весь палац. Його голосному хропінню вторував Тотошко, котрий цього разу захотів лягти разом із своїм надійним другом.

НЕЗВИЧАЙНІ ПЕРЕВТІЛЕННЯ ЧАРІВНИКА ГУДВІНА

ранці Фліта вмила й причесала Еллі і повела її до тронної зали Гудвіна. В залі, що поряд із тронною, зібрались ошатно вбрані придворні кавалери і дами. Гудвін ніколи не виходив до них і не приймав їх у себе. Однак протягом багатьох років вони кожний ранок проводили в палаці у пересмішках і плітках, називаючи це придворною службою і дуже цим пишаючись.

Придворні поглянули на Еллі з подивом і, помітивши на ній срібні черевички, низько вклонились їй.

— Фея… Фея… Це Фея… — почувся шепіт.

Один із найсміливіших придворних наблизився до Еллі і, безперестану вклоняючись, спитав:

— Насмілюсь поцікавитися, ласкава пані Феє, невже ви дійсно удостоїтесь прийому в Гудвіна Жахливого?

— Так, Гудвін хоче мене бачити, — скромно відповіла Еллі.

Юрбою прокотився гомін. У цю мить задзеленькало.

— Сигнал! — мовила Фліта. — Гудвін запрошує вас у тронну залу.

Солдат прочинив двері. Еллі боязко увійшла і опинилася у дивовижному місці. Тронна зала Гудвіна була кругла, з високою склепінчастою стелею; і всюди — на підлозі, на стелі, на стінах — виблискувало коштовне каміння.

Еллі глянула вперед. У центрі зали стояв трон із зеленого мармуру, що сяяв смарагдами. І на цьому троні лежала величезна Жива Голова, сама голова, без тулуба…

Голова мала настільки вражаючий вигляд, що Еллі зомліла від страху. Обличчя було гладеньке й лискуче, з повними щоками, величезним носом, з великими, міцно стиснутими губами. Голий череп виблискував, мов опукле дзеркало. Голова здавалась неживою: ні зморшки на лобі, ні складки біля вуст, на всьому обличчі жили тільки очі. Вони з незрозумілою проворністю обернулись в орбітах і втупилися у стелю. Коли очі повертались, у тиші зали чулося поскрипування, і це вразило Еллі.

Дівчинка дивилась на незрозумілий рух очей і так розгубилася, що забула вклонитися Голові.

— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Хто ти така і з якої речі турбуєш мене?

Еллі помітила, що рот Голови не рухається, і голос, тихий і навіть приємний, лунає начебто десь збоку.

Дівчинка підбадьорилась і відповіла:

— Я — Еллі, маленька і слабка. Я прийшла здалеку і прошу вашої допомоги.

Очі знову повернулися в орбітах і застигли, дивлячись убік; здавалося, вони хотіли глянути на Еллі, проте не могли.

Голос запитав:

— Звідки у тебе срібні черевички?

— Із печери злої чаклунки Гінгеми. а неї впав мій будиночок, розчавив її, і тепер славні Жувани вільні…