Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 37

— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! — заревів звір голосом, що долинав не з його пащеки, а з віддаленого кутка кімнати. — Хто ти такий і чому турбуєш мене?

— Я — Дроворуб, зроблений із металу. Я не маю серця і не можу кохати. Дайте мені серце, і я буду, як і всі люди у вашій країні. Це моє найзаповітніше бажання.

— Все бажання та бажання! Далебі, щоб задовольнити всі ваші заповітні бажання, я мушу день і ніч сидіти за своїми чарівними книжками. — І, хвилинку помовчавши, голос додав: — Якщо хочеш мати серце, зароби його!

— Як?

— Схопи Бастінду, ув'язни її у кам'яниці. Ти одержиш найбільше, найдобріше і найвелелюбніше серце в країні Гудвіна! — прогарчало чудовисько.

Залізний Дроворуб розгнівався і зробив крок до трону, знімаючи з плеча сокиру. Цей рух Дроворуба був такий рішучий, що звір злякався. Він злісно заверещав:

— Ні з місця! Ще крок уперед — і тобі, і твоїм друзям це так не минеться!

Розчарований Залізний Дроворуб залишив тронну залу і з поганими вістями поспішив до своїх друзів.

Полохливий Лев люто гаркнув:

— Хоча я і страхополох, але доведеться мені завтра помірятися силою з Гудвіном. Якщо він з'явиться в подобі звіра, я так ревну, як недавно на шаблезубих тигрів, і налякаю його. Коли ж він вийде у вигляді Морської Діви, то я схоплю його і побалакаю з ним по-своєму. А найліпше, коли б він був Живою Головою, — я б котив її з кутка в куток та підкидав, як м'яча, аж доки він не виконав би наших бажань.

Наступного ранку настала Левова черга йти до Гудвіна, та, ступивши до тронної зали, він вражено відсахнувся: над троном коливалась і сяяла Вогненна Куля. Лев заплющив очі. З кутка долинув голос:

— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Хто ти і чому докучаєш мені?

— Я — Полохливий Лев! Я хотів би одержати від вас трохи сміливості, щоб стати царем звірів, як мене усі величають.

— Допоможи прогнати Бастінду з Фіолетової країни, і вся сміливість, яка тільки є у палаці Гудвіна, буде твоєю! Та коли ти цього не зробиш, назавжди зостанешся боягузом. Я зачарую тебе, і ти страхатимешся навіть мишей і жаб!

Розгніваний Лев став підкрадатися до Кулі, щоб схопити її, та на нього повіяло таким жаром, що він завив і, підібгавши хвоста, вибіг із зали.

Лев повернувся до друзів і розповів про прийом, який влаштував йому Гудвін.

— Що з нами тепер буде? — злякано запитала Еллі.

— Нічого не лишається, як спробувати виконати наказ Гудвіна, — сказав Лев.

— А якщо не поталанить? — запитала дівчина.

— Я так і залишуся полохливим, — відповів Лев.

— А я ніколи не матиму в голові мозку, — сказав Страшило.

— А я ніколи не матиму серця, — додав Дроворуб.

— А я ніколи не повернусь додому, — мовила Еллі й заплакала.

— А сусідський Гектор усе життя стверджуватиме, що я втік з ферми лишень тому, що злякався помірятися з ним силою, — підсумував Тотошко.

Потім Еллі витерла сльози й мовила:

— Спробую! Але я впевнена, що ні за що в світі не відважусь підняти на Бастінду руку.