Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 67

— Чуєш! — крикнув він так голосно, як дозволили розв’язані холодним напоєм голосові зв’язки, — Я побудую цей район! Я його побудую!

Нехай Піски обдають його парою або б’ють струмом, він знайде спосіб замінити трубу й ізолювати провід. Він — будівельник, і не простий — він інженер! Сильний інженер, на відміну від Геннадія, що маскується під дослідника, а в ділі — жалюгідний боягуз, що не зумів дати відсіч природі. Костянтин знайде спосіб обіграти природу на її власному полі, за законами фізики й математики, часу й простору, що звихнулися. Він вирівняє еквалайзер паль, проведе фінську сантехніку й оптичне волокно, викладе рибу з кісток бетонних плит, панелей, силікатних блоків, натягне міцні мідні троси ліфтів, вставить лінзи скла, назавжди захистивши людей від гіпнотичного погляду Пісків цими викуваними з піску ж панцирами. І будинки, немов зібрані з барвистих кубиків конструктора «Lego», стануть рости вгору. Як У прискореному відеозаписі. Шпала крана буде переміщатися, як у мультфільмі, рвучко закидати на верхівку новобудови нові й нові блоки. Кран буде складатися, як іграшкова Ейфелева вежа, в одному місці біля вже побудованого будинку — і виростати в іншому, щоб знову розпочати метушливе плетиво багатоповерхової лялечки. Ще й ще, поки весь район, включно з житловими будинками, школою, спорткомплексом, двоповерховим гаражем, приватним причалом, не буде збудовано.

Буде збудовано.

Буде.

І Костянтин стримав своє слово.

Він побудував Намив-2. Хай з піврічним запізненням, влітку наступного року, але це вже не мало значення.

Костянтин переміг, а переможців, як відомо…

Після приїзду численних комісій, які достроково стоптали вкриті червоненькими килимами сходи й нанесли пилу в порожні квартири з вкритими ламінатом підлогами, підвісними стелями, що, як імпи, дивились десятками очей-лампочок, і студійною акустикою незаймано порожніх стін, район обгородили стрічечкою. Не жовтою пластиковою з написом «Небезпечно!», а червоною смужкою шовку. Святковою.

Відкриття мікрорайону відбулося в спекотний полудень 12 серпня. Саме тоді біля входу в найпрестижніший район Миколаєва скупчилися запрошені гості, майбутні мешканці й журналісти. Вони, як маленькі діти, раз у раз підстрибували, намагаючись заглянути за огорожу. При кожному такому стрибку паркан ішов униз, а поцятковані сотнями вікон рожеві паралелепіпеди ще вище злітали в небо.

З боку першовідкривачів, що стояли в розкритих, але обмежених червоною смужкою чутливого периметра, воротах, Костянтинові ця маса уявлялася екранчиками еквалайзерів дорогих китайських магнітофонів, складеними в товстий стос. Він труснув головою, і показники частот знову стали людьми.

Стрічку розрізали після довгих промов. Костянтин, прокидаючись, як пацієнт від клацання пальців гіпнотизера, чітко почув брязкіт ножиць і побачив, як повільно, завиваючись у спіралі, опадають половинки червоної стрічки. Нарешті вони торкнулися піску, і тканина, обм’якаючи, вляглася на ньому.

З вереском і свистом юрба добре і яскраво одягнених мешканців міста стала протискуватися в розчинені ворота. Ця течія підхопила Костянтина хвилями поздоровлень, поплескувань і рукостискань. У його руці дивним чином з’явився келих шампанського, і переможець, не перестаючи посміхатися всім і кожному, припав до його скляного тіла, впускаючи в спраглий вологи рот грайливу й колючу рідину.