Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 50

— А, ось ти про що! — дзвінко розсміялася Руся і опустилася поряд з Юрком.

Її пустотлива долонька знайшла забавку на його тілі. Але іграшка не відреагувала на дотик.

— Знаєш, а ти маєш рацію. Я не жінка… Я — русалка.

— Хто-о? — Юрко рвучко встав і зморщився. Руся не встигла його відпустити.

— Що, погано чути? — удавано здивувалася вона. — Русалка я. Знаєш, з хвостом, у воді живуть. Казки читав?

— А де… хвіст? — очманіло запитав Юрко, втупившись у її ніжки. Довжелезні, справжнісінькі… Дві.

— Ех, Юрію. Темна ти людина! Який хвіст?

— Ну, ти ж сама казала! — Юрко перелякався. Дівчинка ж бо — того, з вивертом!

Візьме й залюбить до смерті… Або в жертву його принесе. А що? Поруч нікого. Тільки два її приятеля. І залишаться від Юрка одні плавки на піску. Хоча ні — плавки вони теж зариють, це ж доказ! Або утоплять його разом з плавками. Пішов Юрко купатися — і втопився…

Руся розсміялася, немовби прочитала думки коханця:

— Хвоста нема. Пластична операція.

— Що??!

— А то! Були б гроші! А луску зручно депілятором знімати. Жодних проблем.

— Ти жартуєш?

— Аж ніяк, — хижо посміхнулась Руся.

Сонце вже опустилося за обрій і в сутінках, що наступали, Юркові здалося, що її волосся починає світитися. Мертвотним зеленкувато-білим світлом, як море в липні… Він зненацька їй повірив, наче по голові стукнули сокирою — БУМММ! — і ввімкнулося розуміння. Разом з ним прийшла цікавість.

— Гаразд, про ноги наче зрозуміло. А дихаєш ти як?

— Дуже просто. Двоякодихаюча істота. Генна інженерія, чув?

— Чув, — невпевнено мовив Юрко, — а в нас хіба це вже вміють?

— У нас — так, але не у вас. Між іншим, наша підводна цивілізація на тисячі років древніша за вашу, сухопутну. Коли якась ненормальна риба виповзла на берег і мільйони років перетворювалася на мавпу, яка потім з таким же скрипом стала людиною, інша, набагато розумніша риба залишилася у воді й набагато швидше еволюціонувала в інтелектуально розвинену й гармонійну особистість. Наша наука далеко пішла вперед. Вам і не снилися такі досягнення.

— А звідки ти знаєш людську мову?

— Не сміши мене! — відмахнулася Руся. — Я гадала, ти розумніший. Кораблі стільки століть тонули з книгами, тепер йдуть на дно з комп’ютерами. Плюс — радіо, телебачення…

Зголоднілий комар вчепився в сідницю, і Юрко, спересердя хлопнувши по ній, раптом виявив, що голий. Він став нервово натягувати плавки, трапляючи двома ногами в один отвір. Одягнувшись, хлопець відчув хоч якусь упевненість.

— Слухай… А що ти забула у цьому місті?

— Знаєш, мені набридли модні курорти. По-перше, там повно наших, а по-друге, я вирішила трохи розважитися. Зробити еротичний круїз…

— І давно ти так розважаєшся?

— Давне-енько, — солодко потяглася Руся.

— Щастить тобі, — заздрісно зітхнув Юрко. — А Міха і Стас — вони хто?

— Охоронці, — недбало відмахнулася Руся і підвелась. — Колишні акули. Така ж сила і такий же обмежений інтелект. Ну все, любий, будемо прощатися. Ти був дуже навіть нічо-ого! — проспівала вона.

— Ви попливете? — тупо спитав він.

— Прямо зараз шубовснемося у воду й погребемо! — захихотіла вона. — Звичайно, попливемо. На яхті!