Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 52

— Ви, друзі, як хочете, а треба перевірити продукцію. Раптом не кондиція або ще щось! — сказав Стас, жадібно дивлячись на самоцвітовий розсип.

— Підтримую! — підхопив Міха, — А ти як, Русю?

— Ні, хлопчики, — я пас. Ще раз не хочеться. А ви як хочете.

— Значить так, — потер руки Міха. — Ми зараз швиденько стартуємо, включаємо автопілот і починаємо інспектувати колекцію. По місцях!

Зоряне небо, відбите у воді, абсолютно індиферентно поставилося до трансформації морської яхти в космічну. Яхта стрімко злетіла у небо, хоча, можливо, пірнула під воду. Невідомо ще, хто в чому відображався!

Руся сиділа й постукувала кігтиком по прозорому, як сльоза, камінчику — діаманту своєї колекції. Нудно! Міха й Стас, активувавши генні перемикачі, повернулися в початковий стан і желеподібно розтеклися в кріслах. Над кожним витав сексодекодер і транспонував в нервові сплетіння «хлопчиків» інформацію, що зберігалася в кристалах. Міха, насолоджуючись екзотикою, блаженно дриґав моноп’ятою. З його псевдорилець сочилася в’язка субстанція, наповнюючи приміщення різким запахом, вельми неприємним для людського носа Русі. Вона скривилася. Міха примудрився всадити в декодировщик чотири кристали. Забійна солянка з шлюбних ігрищ каракатиць, левів, скарабеїв і змій.

Стас хтиво заплітав миготливі хоботки в джгути, а його фальшиві черевця подорожували по всьому тілу, іноді відриваючись і зависаючи в повітрі, щоб потім з солодким схлипом всмоктатися в хазяїна. Стас скромно узяв два останні кристали і додав до них ще один, з відчуттями мурашиної матки.

Руся зітхнула. Так вже сталося, планета Земля виявилась багата на фауну. Щоб зібрати цю колекцію, їй довелося неабияк потрудитися під різною подобою. А хлопчиська тепер веселяться, паразити! Звичайно! Як працювати — то вона, а як насолоджуватися — то чоловіки. Дискримінація за статевою ознакою! Руся подивилася на кристал, що лежав перед нею. Ну вже ні! Цей вона нікому не віддасть! Досить з них всього іншого!

Вона встала, підійшла до крісел, скептично подивилася на плями, що блаженствували, і в яких відбивалася скривлена фігура людської самки. Руся підморгнула своєму відображенню в фальшивому черевці Стаса, що ширяло неподалік. Мабуть, вона поки що залишить собі ці форми.

Тим часом над Варварівкою світив повний місяць, і безглуздо посміхався своєму відображенню у воді біля старої верби. Налетів вітерець, і довгі гілки заколихалися, зашуміли. Дерево гойднулося, скрипнуло. Потім похитнулося ще раз. Гілки зашуміли сильніше, немов навколо бушував ураган. Жваво злетіли вгору, хльоснули вітер, що зазівав, потім зчепилися в жмут і стрімко провалилися всередину стовбура, так що з піску залишився стирчати лише непоказний стовбур, схожий на обрубок…

Стовбур захитався, викорчовуючи коріння, що глибоко засіло, забурчав, обтрушуючи прилиплі піщинки й комашок, що вчепилися в тріщини. У його бурчання впліталися нотки невдоволення — тільки-тільки знайшов спокійнісіньку планетку, вирішив помедитувати кілька сотень обертів навкруги сонця, а тут — на тобі — щодня якась парочка влаштовує показовий сеанс розмноження! По стовбуру пройшло дрібне тремтіння — він важко зітхнув, крутнувся, вибираючи зручніше положення, націлився верхівкою в сузір’я Дроворуба і вистрілив собою в небо.