Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 51

Руся притислася до нього пружним тілом, рушник зісковзнув на пісок. Але якийсь блок у свідомості заважав Юркові зосередитися. Йому здавалося, що він тримає в руках рибу. Оселедець-переросток. Він замружився і поцілував Русю.

— Прощавай!

— Прощавай! — вона підняла рушник, розсунула гілки верби і зникла в ночі.

Юрко чекав хвилин двадцять, щоб дати час русалці з акулами віддалитися на безпечну відстань. Він натягнув джинси й сидів тепер на пісочку, дивлячись на тремтливі у воді вогники. Місто святкувало свій день народження, розпорюючи небо феєрверками, а річка топила їх дублікати в смоляній чорноті. У водоростях плюскотіли рибки, ганяючись за віддзеркаленнями падаючих зірок. Хоча, — у світлі знань, що відкрилися Юркові, — можливо, то були русалки, але з берега не побачити. Взагалі ж йому давно настав час повертатися додому, але з голови не йшла історія Русі.

— Чого тільки не придумають ці дівчиська, — зітхнув Юрко. — Русалка. Ага, звичайно! Чи я настільки схожий на ідіота?

У небі рвонув особливо сильний феєрверк. Ймовірно, це була кульмінація свята. Пора! Юрко встав, дістав з кишені мобільний телефон, набрав довжелезний код. Потім підніс трубку до вуха й проказав пароль. Відбиток палаючого неба у воді здригнувся, розколовся на шматочки і розтікся з боків апарату, що сплив. Так, нічого «крутого» — одномісний міжзоряний модуль. Серія «А-То!». Модель «Блукач».

— Русалка! — похитав головою Юрко, спостерігаючи, як вірний блукач вибирається на берег, обтрушує водорості й протирає ілюмінатори. Він підійшов і поплескав друга по боку, модуль здригнувся і задоволено загурчав, прогріваючи міжпросторовий двигун. — Та бачив я цих русалок! — досадливо сплюнув на пісок Юрко й поліз у догідливо відчинений люк.

«Блукач», проковтнувши господаря, сито гикнув, задраїв люки та інші отвори, дістався до води, покрутився трохи, і, відірвавшись від поверхні, разом з останнім акордом феєрверків, розтанув в обсидіановій безодні неба…

Яхта з хижими обводами, залишивши за бортом маяк на острові Березань, вийшла в акваторію Чорного моря.

— Які ці мужики довірливі! — виливала тим часом Руся душу супутникам. — Русалка! А якби я сказала богиня? Він би теж повірив?

— У цій шкірці, Русенько, тобі хто завгодно повірить. Яку б нісенітницю не верзла! — відгукнувся Міха. — Ти краще скажи, вдалося?

— Аякже! — відгукнулася Руся, знімаючи кулон-русалку з шиї. Знаєш, скільки я йому датчиків наліпила! Причому в такі місця… — вони втрьох захихотіли.

— І що тепер? Він так і житиме з датчиками? — поцікавився Стас.

— Та ні, — мотнула головою Руся, старанно виколупуючи очі русалки. — Як тільки залізе під душ, стане вільним як вітер. Датчики водорозчинні. Ось! — вона урочисто поклала кристали до коробочки, яку вистилала пиловодорадіаційнонепроникна плівка. — Зелений записав мої імпульси. Блакитний — його.

Руся помилувалася сяйвом кристалів. Зітхнула.

— Ну що, хлопчики, підведемо підсумки?

У шість рук вони випатрали сейф і понакладали на стіл батарею контейнерів. Повний місяць, зазирнувши в ілюмінатор, аж присвиснув від подиву: каюта сяяла так, ніби тут підірвали райдугу!