Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 100

На підприємство, що активно будувалося, були направлені з Петербурга та Архангельська майстри корабельні й майстрові, хто здібним був. Зібрали й робочі екіпажі. По розверстуванню із сіл набрані були кінні та піші робочі люди…

Таким ось чином Кузьма Савєлов й опинився серед корабельних теслярів.

6 січня 1790 року на новій верфі урочисто заклали перший корабель, сорокашестигарматний фрегат, що іменувався «Святий Миколай».

Михайло Фалеев, який здійснював будівництво верфі, 16 серпня представив Потьомкіну плани майбутньої «колиски кораблів», із зазначенням величин і відстаней. Плани склав корабельний майстер Семен Опанасович Соколов, той самий, який збудував перший миколаївський фрегат. Фалеев писав князю:

«… Заложил корабль святого Николая на канун богоявления Господня при собрании всех членов адмиралтейских, штабу и обер-офицеров и нижних служителей… Работа проводится со всевозможным поспешанием, надеюсь и его отстроить до…»

При Миколаївській верфі створили артилерійську кузню і токарню, а трохи згодом і канатний завод.

Стапельні роботи на «Святому Миколаї» тривали близько восьми місяців. 25 серпня після полудня о шостій годині спустили корпус корабля на воду…

У цій вельми значній для нової верфі події брали участь усі члени Чорноморського адміралтейського правління, офіцери, майстрові й, звичайно ж, народ. Тільки для виготовлення насалки спускового пристрою було потрібно сім десятків відер пісного масла, шістдесят пудів топленого сала й двадцять пудів гарячої сірки.

Ці витрати вразили Кузьму, звиклого до тихого житія у своєму глухому селі Покровці Рязанської губернії.

Кузьма, крім землеробства, потроху теслярував, як і батько, і дід його. Та раптом, по розверстуванню, потрапив на нову верф… Це б ще й нічого. Панське свавілля на Русі не новина! Проте ось нині його з робочого екіпажа намірилися перевести в корабельні теслярі з припискою до борту «Святого Миколая». Бо майстерний дуже в теслярській справі…

Кузьма впав у відчай. У нього ж у Покровці дружина Фекла та троє хлоп’ят! Давид, Михайло і Марфутка, молодшенька, яка обожнювала татка і обожнювалася татком…

Рішенням адміралтейства «о недостатке плотных людей корабельных касательно экипажей» Кузьму перевели з екіпажа робочого в екіпаж фрегата, що будувався. Тому перебував мужик у повному чорному відчаї. Удома земля-годувальниця хиріє без нього, дружина, діти! Та й прихворіла Феклуша, як він чув від односельця кривого Федьки Вознюкова, який потрапив зовсім недавно на нове будівництво. Що ж тепер буде?! Він уже думав, відпрацює повинність та й додому, до сім’ї… Ну, рочки два-три, не більше… А зараз…

Служба на флоті — двадцять п’ять років, як відомо. Як же вони там без нього? Хто годуватиме їх?..

Кузьма не хотів служити на флоті. Був він з діда-прадіда селянином і любив землю. Перетирати в зашкарублих від нелегкої селянської праці пальцях свіжозорану земельку, опускати зерно в її черево… Що може бути краще за це?!

Нехай і став він майстерним теслею, але завжди однозначно був людиною землі. Велика вода для нього — страховисько. Та й, крім того, нудить його нещадно від хитавиці… Жах, що з ним робилося, доки йшов сюди фрегат відкритим морем!!!