Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 98

У розмові, що зав’язалася, він несподівано навіть для самого себе вилив душу перед випадковим слухачем. Розповів, як усе було, повідав щиро, як любить море, що без моря йому — життя немає… хоч стріляйся!

Співбесідник вислухав його дуже уважно й запевнив, що з огляду на останні дані гідрографії, зокрема, вже описані у новій лоції, капітан-лейтенанта просто зобов’язані виправдати.

Все, що було далі, Володя, чесно кажучи, пригадати не міг… Прокинувся він у своєму готельному номері. Братик Леонід спав поряд, як бувало в дитинстві. З тією лише різницею, що в дитинстві від нього не несло перегаром за версту. А ій; е він в дитинстві не блював і не страждав вранці жорстоким похміллям…

Нещодавня бесіда справила на Володимира Дубова мало не чарівну дію. Ні! Досада не пройшла. Тим паче на старого дурня Воленберґа! Просто…

Він би й сам не зміг до ладу пояснити, що саме змінилося. Але щось змінилося! Напевно…

Леон виїхав до Севастополя. А через два дні капітан-лейтенанту Володимиру Олексійовичу Дубову прийшов наказ негайно з’явитися в штаб флоту. Нашвидкуруч привівши себе в порядок, він вирушив до штабу. Досить йому лише було доповісти про своє прибуття черговому ад’ютантові, як його негайно провели прямо в кабінет Головнокомандувача; той, як виявилось, тільки вчора повернувся зі своєї заморської місії.

— Володю! — Михайло Петрович Лазарев відкинув у бік папір, який вивчав до його приходу. — Заходь, заходь!

— Здравія бажаю, пане…

— Облиш! — відмахнувся контр-адмірал. Він обійшов завалений документами стіл і гаряче потис руку молодого офіцера. — До чого ці церемонії між старими товаришами? Чи ти думаєш, що, ставши контр-адміралом, я раптом забуду всіх своїх соратників?!

Капітан-лейтенант Дубов аж ніяк не чекав, що Лазарєв його хоч би пам’ятає! І не наважився навіть сподіватися, що адмірал вважає його своїм товаришем…

Уже вийшовши зі штабу, Володимир зумів нарешті зрозуміти лише одне: його визнано невинним у тому, що трапилося. Більш того, його дії були визнані максимально корисними і єдино правильними в даній ситуації.

За проявлену мужність і уміле командування, а також за порятунок екіпажа, довіреного під його команду, Володимир Олексійович Дубов нагороджується «Георгіївським хрестом» IV ступеня і призначається командиром нового, тільки-тільки спущеного на воду красеня-фрегата…

***

За Кючук-Кайнаджирським мирним договором 1774 року до Росії відійшли обширні області на південному заході.

Ще до початку російсько-турецької війни вісімдесят сьомого — дев’яносто першого років для Російської Імперії гостро постало питання необхідності спорудження третьої суднобудівельної верфі на Півдні. Молодий Чорноморський флот потребував виготовлення кораблів у місці зручнішому, ближче до моря. Севастопольське адміралтейство цілком було завантажене ремонтними роботами на суднах, що вже увійшли до ескадри, а Херсонське не могло поодинці самостійно забезпечити зростаючі потреби флоту у великих морських бойових кораблях, що мають велику осадку.