Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 54

Токай-іхто, за індійським звичаєм, нічого не їв. Всю свою увагу він приділяв гостям. Коли бізонячі ребра були з'їдені, настав кульмінаційний момент вечері — жирне собаче м'ясо, що ним частували гостей в особливо урочистих випадках.

Поки гості їли, Токай-іхто знову набив і запалив люльку, і на завершення трапези вона ще раз обійшла по колу. Після цього, кожний узяв приготований для нього кисет і закурив власну люльку. Гості при цьому влаштувались якнайзручніше і попростягали ноги до вогню. Жінки прибрали миски, і між чоловіками зав'язалася розмова.

В центрі були події сьогоднішнього полювання на бізонів. Всі з напруженням чекали розповіді Токай-іхто про пригоду з вожаком бізонячого стада. Але молодий вождь спершу дав слово Тобіасові і попросив його розповісти про все. Оповідач не утаїв, що втікав від бика. Коли ж мова дійшла до енергійного втручання Токай-іхто, він пожвавішав і з запалом описав незвичайну боротьбу та її переможний кінець. Прихильність до оповідача при цьому помітно зросла.

Після Тобіаса почали розповідати інші гості. В пам'яті оживало безліч спогадів про полювання, що давали привід для нових оповідей про сміливі подвиги і веселі пригоди. Червоношкірі з не меншим задоволенням, ніж білі, слухали веселі й захопливі мисливські історії. Різниця, яка особливо впадала в очі слухачеві, полягала лише в тому, що білі, розповідаючи такі історії, частенько були не від того, щоб прибрехати, тоді як червоношкірі любили правду, хоч би вона була й не на їхню користь. Один з молодших гостей на ім'я Хитрий Бобер, як виявилося, був добрим оповідачем. Він одразу став улюбленцем гостей і всіх їх розвеселив. Сміх не вгавав, коли Хитрий Бобер розповідав, як у нього кінчилися стріли і він схопив підстреленого бика за хвіст. Стрибки, що ними супроводив свою розповідь Бобер, були не менш шаленими, ніж брикання оскаженілого бика. Шеф де Лю ясно уявляв їх собі. Десять разів, кружляючи по долині, бик протягнув за собою мисливця, який за витримку свою таки дістав винагороду: він лишився переможцем і привів здобич додому.

Поступово розмова звернула на серйозні справи, і Шеф де Лю постеріг, що Відпочиваючий Бізон дедалі частіше кидає на нього погляди. Нарешті чаклун, після особливо довгої затяжки з люльки, звернувся до посланця білих:

— Мій молодший брат приніс розмовляючі папери?

Розвідник зрозумів з цього запитання, що Токай-іхто вже повідомив про це Відпочиваючого Бізона; в той же час із шанобливого звертання «молодший брат» він зробив висновок, що найвпливовіша людина племені дакотів згодна вести про це розмову. Слова «батько», «брат», «син» — були у рамках індійських суспільних звичаїв стародавніми звертаннями. Ще здавна тут міцно підтримувалися родові взаємини, і люди однакового віку іменували одне одного братами й сестрами; молодші називали старших батьком і матір'ю, старші молодших — синами й дочками, незважаючи на те, до якої родини належав кожний з них.

Повага, виявлена до Тобіаса, піднесла його у власних очах, і він відповів: